Московія

Моско́вія (лат. Moscovia, англ. Muscovy, рос. Московия) — широковживана та поширена назва Росії щодо Московського князівства (1263—1547) та Московського царства (1547 — 1721). Походить від столиці — Москви. Уживали в більшості європейських мов і деяких азійських мовах модерної доби. До реформ Петра I (1696—1725) в російській (московській) політичній термінології широко вживались старомосковське поняття «Московське государство» або «Московське царство», після реформ — «Росія» і латинське «імперія». Фігурує на багатьох історичних картах XVI—XIX ст., які виготовляли в Європі. В українській мові широко уживали термін Москівщи́на і Моско́вщина. Відповідно населення до 1725 цілком логічно називали «московити» або «москвини».

На думку історика XIX століття Миколи Костомарова, активне вживання назви Московія в XIX столітті походить від невизнання за Московією і її царями права на назву Русь, якою називали землі Старої, Святої, Середньовічної Русі з центром у Києві і Малої Русі з центром у Галицькій митрополії, в тому числі землі Польської і Литовської Русі, сучасних України та Білорусі, правителями яких вважалися королі Речі Посполитої. Цю назву й дотепер уживають як в московській так і в західній, зокрема історичній, літературі.

Дивіться також:  Проклятие российских просторов

Політична мобілізація

Політична мобілізація - це активізація електорату. Як правило, це звернення до прихильників з якимось меседжем в будь який формі або проведення спеціальних акцій. Зазвичай П.м. проводиться для залучення до політичної діяльності аполітичних верств населення, як правило чиїхось конкретних прихильників, і виведення їх зі стану апатії. Для мобілізації (активізації) є дуже важливим емоційний фактор, тому для "пробудження" виборців застосовуються різні медійні технології з використанням  соцмереж, ТБ, радіо, стрімів, а також засобів наочної агітації. Для створення медійних приводів як правило проводяться різноманітні акції. Інформаційний привід – це неординарна подія, новина, здатна привернути увагу суспільства та викликати підвищену зацікавленість цільової аудиторії.

Політична мобілізація є інструментом, за допомогою якого забезпечується рівень політичної участі прихильників, електорату, який необхідний для ефективного проведення політичної чи виборчої кампанії.

Троцькізм

Троцькізм — політична ідеологія та напрямок марксизму, розроблений російським революціонером Лейбою Троцьким. Троцькізм виник на початку 20 сторіччя, як критика ленінської концепції революції і пролетарської держави. Основу його ідеології і політичної практики складає теорія перманентної (безперервної) революції, сутність якої полягає не в завоюванні пролетаріатом влади і переході до побудови соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленні революційних дій аж до здійснення соціалістичної революції у світовому масштабі.

Колоніалізм

Колоніалі́зм (фр. colonialisme, від лат. colonia — поселення) — політика країни чи групи країн, спрямована на підкорення іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. У вузькому значенні політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинутих країн.

 

Політичну основу колоніалізму становило насильницьке позбавлення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, узурповані метрополіями. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією).

 

Це виявляється в:

• політичному пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;
• різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії та колонії;
• обмеження населення колонії в правах.

Колоніалізм супроводжується економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.  

Див. також: Неоколоніалізм

Реконкіста

1. Слово «реконкіста» означає «відвоювання» (від ісп. Reconquista, «відвоювання»). 

2. Історіографічний термін для позначення військових кампаній (хрестових походів) християнських королівств проти мусульман 722—1492 років на Піренейському півострові, головною метою якої було звільнення південних земель Іспанії та Португалії від мусульман-маврів, які захопили ці землі у VIII столітті.

У вузькому значенні під цим терміном розуміється відвоювання іспанських земель християнами у мусульман, яке почалося майже відразу після вторгнення арабів на Іберійський півострів. Знаменита битва при Пуатьє зупинила їхнє просування до Європи у VIII столітті, після чого християни змогли відвоювати частину північних земель Іспанії. Проте весь процес розтягнувся довгі століття.

Інтернування

Інтернування - у міжнародному праві – примусове видворення (переміщення)
іноземних громадян у особливі місця поселення воюючою чи нейтральною
стороною у зв'язку із збройним конфліктом.

Інтернування (фр. interner — встановлювати на проживання, від лат. internus «внутрішній; місцевий») — примусове затримання, переселення або інше обмеження свободи пересування, яке встановлюється однією воюючою стороною для громадян іншої сторони, що перебувають на її території, або для громадян іншої воюючої сторони, що знаходяться на окупованій першою воюючою стороною території, або нейтральною державою для військовослужбовців воюючих сторін. У деяких випадках інтернуванням називається позбавлення волі або переселення державою своїх громадян, які вважаються неблагонадійними (зазвичай під час воєн або воєнного стану).

Відмінність інтернування від позбавлення волі полягає в тому, що рішення про інтернування приймаються адміністративною або військовою владою, тоді як рішення про позбавлення волі виносяться судовими інстанціями. У період міжнародного збройного конфлікту інтернування комбатантів підпорядковується чітким правилам відповідно до статусу військовополонених.

Лібералізм

Лібералізм - (від лат. liberalis - вільний, що стосується свободи, властивий вільній людині) - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод. 

ЛІБЕРАЛІЗМ - досить широкий ідейний, соціальний та політичний рух з певною соціальною базою, системою політичних партій з програмними стратегічними та тактичними настановами Сьогодні не викликає серйозних наукових розбіжностей теза про множину різних епох (традиційний та новий), стадій (ранній і пізній), регіонів (західноєвропейський та східноєвропейський), ідеологій соціальних верств (дворянський, буржуазний) або різних течій (християнський, національний або навіть соціалістичний). політологічній літературі є як мінімум три основні підходи у вивченні лібералізму. Лібералізм як ідеологічний перебіг, представлений у різні періоди різними соціальними силами, але відданими все ж таки до початкових його канонів, по-друге, як соціально-політичний (організаційно-політичний) рух; , процедур та принципів управління, що створюють можливість проводити ліберальну політику на державному рівні у всіх сферах суспільного життя. 

Плутократія

Плутократія (грец. plutocratia — влада багатіїв) — політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; купка найбагатших представників панівного класу.

Оруеллізм

Оруеллізм — пропагандистське маніпулювання фактами, словами, поняттями та цілеспрямоване спотворення правди, історичного минулого, істини з боку владних структур, які чинять ідеологічний вплив на суспільну мораль через засоби масової інформації та прагнуть досягти цілковитого контролю над суспільством. Термін походить від імені англійського письменника Е. Блера (псевдонім Дж. Оруелл; 1903—1950) — всесвітньо відомого автора роману-антиутопії «1984».

Неолібералізм

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberalis — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Неоколоніалізм

Неоколоніалізм - система нерівноправних політичних і економічних відносин, нав'язувана імперіалістичними державами колишнім колоніям. Спрямований на збереження імперіалістичної експлуатації та залежності народів цих країн. 

Методи неоколоніалізму: надання економічної «допомоги», обумовленої певними політичними поступками на користь імперіалістів, укладення нерівноправних договорів і угод, підтримка найреакційніших сил, розпалювання міжнаціональної ворожнечі і сепаратизму, організація змов проти патріотичних політиків, втягування молодих незалежних держав у воєнні та економічні блоки під егідою імперіалістичних держав (див. напр. сучасну політику Росії щодо України).
Поряд з цим застосовуються і методи «традиційного» колоніалізму: втручання у внутрішні справи колишніх колоній, прямий військовий тиск, відкрита інтервенція, створення маріонеткових режимів.

Неоконсерватизм

Неоконсерватизм (грец. neos — новий і лат. conservare — зберігати) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкінці XX ст. («рейганоміка», «тетчеризм»).

Січові стрільці

Січові стрільці - військова формація, яка була створена у Києві в листопаді 1917 року й проіснувала у складі армій Української Народної Республіки та Української Держави до грудня 1919 року. Аби відрізнити вояків цього формування від галицьких УСС, їх називали Січовими Стрільцями, іноді з додатком «київські».

До складу цього підрозділу увійшли колишні українські військовополонені, які воювали у складі Легіону УСС та австрійської армії й потрапили у полон до росіян у 1915—1917 роках. Після Лютневої революції 1917 року у Росії їх було звільнено із таборів для військовополонених. Більшість засновників Січових Стрільців були колишніми вояками Легіону Українських Січових Стрільців.
Наказ про створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців було видано 12 листопада 1917 року. Цей курінь став, урешті, першим національним підрозділом Армії УНР. Утвердження куреня як найбоєздатнішої частини Армії УНР нерозривно пов’язане з діяльністю на посту його командира полковника Євгена Коновальця, який очолив підрозділ у першій декаді січня 1918 року. Євген Коновалець реорганізував курінь, застосувавши при цьому ідейні  та організаційні засади Легіону УСС. Водночас, бажаючи підкреслити загальноукраїнський, а не суто регіональний характер підрозділу, полковник наполіг на офіційній зміні його назви на 1-й курінь Січових Стрільців. Тоді ж до складу куреня були включені й наддніпрянці.

Комодитизація

Комодитизація - процес перетворення продукту з елітного на загальнодоступний. Продукт або послуга втрачають свою унікальність і спрощуються, а споживачі легко перемикаються на того виробника, який запропонує нижчу ціну.

Простіше кажучи, комодитизація це те, що сталося, наприклад, з DSL-модемами. У 1990-х вони були дорогим і рідкісним товаром, їх випускало обмежена кількість компаній-постачальників. Згодом виробництво спростилося. Тепер DSL-модеми можна купити в будь-якому магазині, і функції у них приблизно однакові. Тому покупці найчастіше керуються ціною. 

На певній стадії розвитку будь-який ринок досягає комодитизації. Така економіка має кілька переваг: це прозоре ціноутворення, стимулювання постачальників до зниження ціни та витрат, пошук бізнесом оптимальних рішень. 

Термін «комодитизація» походить від слова «коммодитиз» (англ. commodity). Так називають товари, що торгуються на товарно-сировинній біржі. Термін «комодитизація» у певному сенсі синонімічний слову «взаємозамінність».

Індоктринація

Індоктринацію можна охарактеризувати як «процес повторення ідеї чи переконання, допоки реципієнт не прийме їх без критики чи запитань». Індоктринація тісно повʼязана з освітою, оскільки репресивні режими часто розглядають її як інструмент для індоктринації. Наприклад Рада ООН з прав людини так кваліфікує ідеологічне навчання дітей у медресе Пакистану та Афганістану для подальшого залучення до воєнних дій.

Особлива небезпечність індоктринації саме для дітей полягає в тому, що, діти «досить швидко демонструють лояльність і їх легко індоктринувати, оскільки вони мають менше попередньо сформованих концепцій і переконань, які вербувальникам потрібно було б спростувати або змінити». Більше того, індоктриновані або навіть народжені в екстремістському середовищі діти будуть “лояльними охоронцями” і “чистими носіями” конкретної ідеології для майбутніх поколінь. Це є особливо релевантним в контексті окупації Криму та окремих частин Донецької та Луганської областей, бо теперішні школярі не бачили іншої освіти ніж та, яку зараз впроваджують окупаційні адміністрації, від самого дитинства навчаючи дітлахів російському патріотизму. Тому існує ризик того, що з них теж можуть вирости ідеальні провідники російської ідеології, подолання якої стане додатковим викликом під час реінтеграції деокупованих територій.
______

indoctrination - the process of repeating an idea or belief to someone until they accept it without criticism or question:

• religious/political/ideological indoctrination
• The lasting effect of indoctrination should not be exaggerated.

 

Мадагаскарський план

План «Мадагаскар» (Madagaskarplan) — план, що розроблявся в Третьому рейху (на продовження Угандійського плану Великобританії) щодо переселення євреїв з Європи на острів Мадагаскар.

Вперше про переселення європейських євреїв на Мадагаскар заговорив у 1885 році Пауль де Лагард. У 1920-ті роки його пропозицію обговорював такий діяч, як Арнольд Ліз. Перемир'я з Францією влітку 1940 року відкрило німцям можливість вимагати у переможеної держави предоставлення Мадагаскару для переселення євреїв на цей острів. 

Читайте по темі: Франко-польский Мадагаскарский план 1935-39 гг. и другие проекты переселения европейских евреев

Сіндром Хауса

Походження терміну: на ім'я головного героя серіалу "Доктор Хаус" Грегорі Хауса.

Доктор Хаус – сучасне перекладення персонажа Шерлока Холмса, геніального детектива, але при цьому соціопату, який не вміє будувати стосунки з людьми і не розуміє, як працюють соціальні зв'язки. Ще одним яскравим втіленням цього ж типу є Шелдон Купер з «Теорії Великого вибуху».

У чому суть: зустрічається спрощене розуміння цього синдрому як людини, яка в будь-якій, навіть необов'язковій для цієї ситуації, «ріже правду-матку» і висловлює людям всю правду в очі, якою б неприємною чи навіть недоречною вона не була.

Синдром Герміони

Походження терміну: на ім'я одного з основних персонажів серії фільмів про "Гаррі Поттера" (спочатку, звичайно, книг) Герміони Грейнджер.  

У чому суть: це яскравий приклад того, як мілленіали винайшли давно відоме поняття. Оскільки синдром Герміони – це по суті вже давно відомий синдром відмінниці та синдром рятівниці, лише яскравіше переназваний на ім'я відомого персонажа.  

Суть зводиться до того, що Герміона – надто правильна. Вона багатьма сприймається як занудна зубрилка, яка все і завжди намагається зробити правильно. Вона повернута на навчанні, постійно розумнічає, лізе з допомогою навіть там, де її про це не просять, сприймаючи чужі проблеми як свою особисту відповідальність, через що часом не може нормально спілкуватися з оточуючими. Геріміона стресує, якщо не може досягти найкращого результату. Успіхи у навчанні для Герміони Грейнджер мають не просто цінність, а надцінність.

«Случай Портного» (Жалоба Портного)

Жалоба Портного (варианты перевода «Случай Портного», «Синдром Портного», «Болезнь Портного»; англ. Portnoy's Complaint) — роман американского писателя Филипа Рота. Был опубликован в 1969 году. 

Главный герой романа «Жалобы Портного» — 33-летний американский еврей Александр Портной. Весь нарратив произведения является ретроспективным описанием жизни Портного, начиная с младенчества, которое он излагает своему психоаналитику. Также он постоянно жалуется на еврейские традиции и предубеждения.

В романе приводится самосозерцательная оценка еврейского невроза. Главный герой романа Александр Портной заявляет:

«Разве мог бы появиться психоанализ без евреев? Любое чертово мучение у нас, евреев, оказывается хуже, чем у всех остальных. Вы думаете, что я ненавижу сам себя? Гмм! Только попробуйте узнать, сколько обид у меня было на самом деле. Еврейство. Вся эта бессмысленная ерунда вокруг Рош-Хашаны. Почему евреи любят это сказочное дерьмо? Моя мать. Только дайте мне отдохнуть от ее постоянного: «Почему ты не станешь доктором, не женишься и не подаришь мне внуков?» Мой отец. Кастрированный и раболепный».

Кондомініум

Кондомініум — форма власності, за якою об'єкт/комплекс нерухомості юридично поділено на окремі частини, які призначені для житлових або інших потреб і є власністю окремих власників, та решту частин, які перебувають у спільній власності. Термін «кондомініум» для позначення форми власності на житлову нерухомість в основному поширений в англомовних країнах, проте схожі чи аналогічні механізми під різними назвами функціонують в багатьох країнах світу.

Кондомініум зазвичай визначають як єдиний комплекс нерухомого майна, що включає земельну ділянку у встановлених межах і розташований на ній житловий будинок, інші об’єкти нерухомості, у яких окремі частини, призначені для житлових або інших цілей (приміщення), перебувають у власності окремих осіб, а інші частини (спільне майно) перебувають у їх спільній частковій власності. При цьому слід розуміти, що кондомініум — це не тільки майно. Це насамперед об’єднання власників (або співвласників) у вигляді юридичної особи з метою спільного володіння та управління нерухомістю.

Житлові кондомініуми зазвичай є багатоквартирними будинками, де житлові одиниці (квартири) є власністю окремих мешканців, а зовнішня частина будівлі, дах, коридори, сходи, пральні, а також системи опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, ліфти і т. ін. перебувають у спільній власності. Інколи, окремі одиниці виглядають як будинки для однієї сім'ї, а двори (сади), зовнішня частина будівель, а також будь-які об'єкти для відпочинку (такі як басейн, боулінг, тенісний корт чи баскетбольний майданчик) перебувають у спільній власності та утримуються об'єднанням власників.

АФЕКТИВНІ ДІТИ

АФЕКТИВНІ ДІТИ (англ. affective children) — діти, у яких через постійне незадоволення будь-яких істотних для них потреб виникають і стають досить стійкими важкі емоційні переживання і пов'язані з ними форми поведінки (див. фрустрація).

Характеристика афективних дітей залежить від змісту незадоволеної потреби та її співвідношення з іншими потребами дитини та всією її особистістю.

1. Одні діти, намагаючись зберегти звичну самооцінку, відкидають неуспіх, що спіткав їх: причину його виникнення вони приписують не залежним від них обставинам, звинувачуючи при цьому оточуючих, і не тільки не знижують, але можуть навіть підвищувати свій рівень домагань. У таких дітей спостерігаються прояви бравади, зарозумілості, фрондування, агресивна поведінка, надмірне прагнення самоствердження, негативізму.

2. Інші діти, навпаки, прагнуть досягти успіху з допомогою постановки легших, свідомо досяжних їм цілей. Ці діти характеризуються невпевненістю у собі, страхом розчарування у своїх можливостях. Вони відрізняються підвищеною уразливістю, підозрілістю, вразливістю тощо.

Тривале збереження афективних переживань та афективних форм поведінки призводить до того, що останні закріплюються та стають відносно стійкими рисами характеру. Правильне з педагогічної точки зору дозвіл внутрішнього конфлікту передбачає приведення у відповідність самооцінки дитини та рівня домагань дитини з її реальними здібностями. Досвід педагогічної роботи з афективними дітьми показує, що й педагогічне втручання здійснено своєчасно, воно попереджає розвиток в дітей віком афективних форм поведінки. В іншому випадку навіть зняття афективних переживань не знищує форм поведінки, що закріпилися, і потрібна тривала робота з перевиховання дітей.

Див. АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ

Афект неадекватності — стійке негативне переживання, викликане нездатністю досягти успіху у будь-якій діяльності. Для афекту неадекватності характерне ігнорування невдач, спроби незграбного самовиправдання чи дискредитація цілей діяльності.

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ - стійке заперечення, емоційний стан, що виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності, що характеризується або ігноруванням самого факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

Афект неадекватності виникає в умовах, коли суб'єкт має потребу зберегти неправильно сформовані у нього завищену самооцінку і завищений рівень домагань. Афект неадекватності - це ніби захисна реакція, що дозволяє вийти з конфлікту ціною порушення адекватного ставлення до дійсності: індивід зберігає підвищений рівень домагань і підвищену самооцінку, уникаючи при цьому усвідомлення своєї неспроможності, причиною неуспіху, відкидаючи сумніви щодо своїх здібностей.

Афект неадекватності часто обмежується однією будь-якою. областю домагань людини, але може мати й більш генералізований характер, захоплюючи особистість людини загалом. Діти у стані афекту неадекватності характеризуються уразливістю, недовірливістю, підозрілістю, агресивною поведінкою та негативізмом. Тривале перебування дитини на стані афекту неадекватності призводить до формування відповідних характеристик характеру. Наявність стійкого афекту неадекватності у дорослої людини може визначити особливості його особистості.

Див Афективні діти

Метод Сократа

Метод Сократа або сократівський метод або сократівські процедури - також відомий як метод Еленха, еленктичний метод або сократівські дебати.

Метод Сократа — це форма кооперативного аргументованого діалогу між особами, що базується на постановці запитань й відповідях на них для стимулювання критичного мислення та виловлювання ідей й основних передумов.   

Сократівський метод — це метод усунення гіпотез, у якому кращі гіпотези знаходять шляхом постійного виявлення й усунення тих, які призводять до протиріч.

Сократівський метод шукає загальні загальноприйняті істини, які формують переконання, і ретельно вивчає їх, щоб визначити їх узгодженість з іншими переконаннями. Основна форма — це серія питань, сформульованих як тести на логіку та факти, спрямованих на те аби допомогти людині чи групі відкрити свої переконання щодо певної теми, вивчити визначення та охарактеризувати загальні характеристики, спільні для різних конкретних випадків.

Теория запретов Голдингов

Согласно теории Голдингов, существует 12 сценарных запретов. Каждый из них можно определить по форме, содержанию, и каждый влияет на поведение и на жизнь человека, который носит в себе эти сценарные запреты. Которые, к сожалению, влияют на людей далеко не позитивным образом.

Теория психологических запретов была впервые представлена американскими психотерапевтами Мэри и Робертом Голдингами, которые еще в 60-70х годах 20-го века проводили исследования жизненных сценариев своих клиентов и в результате вывели 12 психологических запретов, с которыми они работали.

Гулдинги продолжили идеи Эрика Берна о жизненном сценарии. Они акцентируют внимание на деструктивных предписаниях, с которыми дети соглашаются в процессе воспитания. Послания воспринимаются через жесты, мимику, интонацию и действия окружающих. Они прочно укореняются в подсознании и составляют основу жизненного плана человека. 

Гулдинги считают, что во взрослом возрасте люди неосознанно принимают решения на основе деструктивных предписаний. Например, в детстве родители запрещали ребенку совершать обычные поступки — лазать по деревьям, играть на ступеньках или кататься на роликах. Во взрослом возрасте такому человеку может быть сложно принимать решения — он не верит, что может поступить правильно без чужих советов.

Многие люди живут по определенному шаблону, сформированному из-за запретов в детстве, и уже во взрослой жизни не могут позволить себе делать многие вещи.

Психологические запреты - это форма, которая передается на бессознательном уровне от родителя к ребенку.

Деменція

Деменція — це синдром, який впливає на роботу мозку. Основними його симптомами є проблеми з пам’яттю, мисленням, мовленням і виконанням повсякденних завдань. Також у людей з деменцією бувають зміни емоційного стану, сприйняття і поведінки.

Деме́нція (лат. dementia — безумство) — синдром стійкого порушення когнітивних функцій внаслідок органічного ураження мозку.

Деменція — це синдром, що характеризується стійким зниженням пізнавальної діяльності, повною або частковою втратою пам’яті та раніше набутих навичок. У народі носить назву «старечий маразм», проте часом він вражає не лише старих людей.

Деменція — це не конкретне захворювання, а скоріше синдром, викликаний різними порушеннями, що вражають мозок. Найпоширенішою причиною деменції є хвороба Альцгеймера, на яку припадає 60-80% випадків. Інші причини включають судинну деменцію, деменцію з тільцями Леві, лобно-скроневу деменцію та інші менш поширені захворювання.

Деменція може розвиватися у людини роками й навіть десятиліттями до появи перших симптомів.

Прогресування деменції поділяють на три умовні стадії:

• рання (м’яка) стадія;
• середня (помірна) стадія;
• пізня (важка) стадія.

Ці етапи — лише орієнтир, тож такий поділ є доволі умовним. Варто розуміти, що кожна людина індивідуальна, а значить і деменція може мати різні прояви. Це, зокрема, залежить і від тих недуг, які спричинили цей синдром.

Важливим також є те, що деменція — це не лише ментальне порушення. Адже синдром вражає мозок, який відповідає за весь організм: спочатку порушуються когнітивні функції, а розвиток хвороби впливає і на фізичні функції організму.

Когнітивний дисонанс

Когнітивний - це термін із теорії пізнання. Те, що стосується процесів пізнання.

А значить - і нашої свідомості (оскільки остання завжди бере участь в пізнанні).
Когнітивні можливості - це можливості до пізнання. 

Але наше "когнітивне" ("пізнавальне") залежить від багатьох факторів - природних здібностей, освіти, пам'яті, виховання, попереднього досвіду, мови...

Тому когнітивне у всіх сильно відрізняється - хтось легко пізнає світ, шукає нове і сприймає його, комусь пізнання дається тяжкою працею, а хтось і не прагне пізнання.
І хоча нерівність тут присутня, але когнітивне у собі можна розвивати.

Адже невід'ємною властивістю людського розуму є спрямованість пізнати в будь-який час будь-який об'єкт. Наша свідомість завжди про щось міркує, а значить щось пізнає.
Навіть коли спить.

Ми просто приречені на пізнання. Тому має сенс робити його якомога адекватнішим щодо реальності.

А когнітивний дисонанс (від dissonantia – відсутність злагодженості, єдності, гармонії) – це коли нам некомфортно від нового знання, коли воно не узгоджується з уже відомим нам та вступає у конфлікт із ним.

Кретинізм

КРЕТИНІЗМ (від фр. crétin - кретин, ідіот, недоумкуватий, малоумний), ендокринне захворювання, що характеризується різким відставанням психіч. та фізич. розвитку внаслідок дефіциту гормонів щитоподібної залози (ЩЗ). Кретинізм - одна з форм вродженого гіпотиреозу. 

Тяжкість розумової відсталості (ідіотія, імбецильність, дебільність) залежить від вираженості та тривалості дефіциту тиреоїдних гормонів. За поширеністю виділяють спорадичний (у вигляді окремих спалахів) і ендемічний (зустрічається в деяких регіонах світу і охоплює великі популяції ряду регіонів Африки та Азії, зокрема всю територію РФ) кретинізм, що пов'язано з нестачею йоду у воді, ґрунті, продуктах харчування.  

Дефіцит йоду впливає на інтелект — він знижує IQ популяції на 13-15 пунктів. Поразки мозку, пов'язані з дефіцитом йоду, що відбулися в ембріональному періоді розвитку, є довічними та непереборними.

Дрогері

Дрогері (нім. Drogerie — «аптекарський магазин») — тип магазинів-дискаунтерів у форматі самообслуговування, розташованих біля дому або в торговому центрі, що спеціалізуються на реалізації непродовольчих товарів повсякденного вжитку: декоративної косметики та косметики догляду, товарів особистої гігієни, догляду за будинком). У Західній Європі в асортимент магазинів дрогері входять також безрецептурні препарати, парафармація та БАДи.

Родоначальниками формату дрогері є німецькі мережі DM, «Rossmann», «Schlecker», «Müller», що розпочали свою діяльність у форматі на початку 1970-х років. Нині мережі формату дрогері широко представлені в багатьох країнах світу, серед найбільших і найвідоміших, крім зазначених німецьких мереж, також мережа «Watsons».

На 2018 рік до ТОП-5 українських мереж магазинів формату дрогері входили: «EVA», «Watsons», «Prostor», «Шик і Блиск», «Копійочка».

Оффер

Оффер – це комерційна пропозиція, у якій детально описано, у чому полягає цінність придбання товару чи послуги компанії цільового сегмента чи конкретного покупателя. По суті, оффер – це обіцянки, які дає компанія своїм потенційним клієнтам. Він має бути чітко сформульований у 2-5 реченнях. Оффер виконує роль обгортки або упаковки: він коротко розповідає про продукт у такий спосіб, щоб потенційному покупцеві захотілося отримати цей продукт.

Головне завдання офферу – викликати інтерес у клієнта. Правильно сформульований оффер робить рекламну комунікацію з цільовими споживачами результативнішою.

Стрімінг та стрімінгові платформи

Стрімінг - це потокове онлайн-мовлення. 

З англійської мови слово stream перекладається як "ручей, потік", що повністю відображає суть стрімінгу - потокового мовлення. Стрімер – це ведучий прямих ефірів, де мовлення ведеться не на ТБ чи радіо, а в Інтернеті. Стрімерами називають також авторів відеоблогів у жанрі музики, кулінарії, подорожей, розпакування та інших напрямах.

До стрімінгових мультимедіа відносять музику, відео та інформацію, які користувач отримує безперервно від потокового провайдера мовлення. Більшість ринку стрімінгу відноситься до сегменту кіберспорту, тут геймери показують в режимі онлайн, як вони проходять ігри.

Політичні технології

Політичні технології (грец. techne — мистецтво, майстерність) — сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

Політичні технології – це сукупність прийомів, методів, способів, процедур, які використовують суб’єкти політичної діяльності (особистості, політичні і суспільні групи, політичні партії, громадські об’єднання, групи тиску тощо). Аналіз політичної діяльності, її особливостей засвідчує, що політичні технології застосовуються для досягнення мети в політичній боротьбі не лише як певні засоби і методи, але й відповідні системи, що будуються і базуються на певних управлінських ідеологіях залежно від цілей, які ставили перед собою суб’єкти політики, а також від їх природи.

Політичні технології існують у кількох видах, а саме: розробка і ухвалення певних політичних проектів і рішень; реалізація політичних рішень; технології формування політичної влади; виборчі технології; технології організації діяльності політичних партій, організацій, об’єднань; технології формування громадянської свідомості, політичної культури; технології формування громадської думки; технології узгодження суспільних інтересів; технології розв’язання політичних конфліктів тощо.

Хабар

Хабар — матеріальні цінності, що приймаються посадовою особою (хабарник) (предмети, гроші, послуги, інша майнова вигода) за дії або бездіяльність в інтересах хабародавця або третьої особи, які посадова особа має право або зобов'язана вчинити, з метою прискорити вирішення питання або вирішити його в позитивному ключі, або за вчинення незаконних дій, тобто дій або бездіяльності, які ця особа не може або не повинна вчинити через закон або своє службове становище.

ХАБАР, а, ч. Гроші або речі, що даються службовій особі як підкуп, плата за які-небудь злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто їх дає. Давидів кривдник напував сільських суддів горілкою, давав, де треба, хабарів, і тії судді скрутили всю справу (Гр., II, 1963, 450); Не одного він спровадив під арешт тільки для того, щоб потім, домігшись звільнення, одержати від родичів величезний хабар у вигляді коштовних речей (Хижняк, Тамара, 1959, 152); У натовпі панувало збудження.. Хтось закинув Безхатькові, що він, бувши старостою, брав хабарі (Юхвід, Оля, 1959, 300); // Побори, що їх збирали з підлеглих або залежних людей представники влади. Їздив [Юруш] на дорогих баских конях та брав хабарі з усіх двірських (Н.-Лев., III, 1956, 299); Дяки.. були люди незнатного походження, які жили на царському утриманні та з хабарів (Іст. СРСР, І, 1956, 177).

хабар — (давання чогось комусь у виді підкупу) розм. калим, могорич, підношення, ірон. мзда. ХАБАРНИК, хапун, хапуга, дерун, здирник.

хабар — (рос. взятка) гроші або матеріальні цінності, що передаються посадовій особі як підкуп чи оплата дій, що карається законом.

хабар — підкуп, плата службовій особі за які-небудь злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто її дає. Той хто передає хабар - також здійснює злочин. Хабар — це дохід отриманий у незаконний спосіб.

Хаба́р  — гроші або інші матеріально цінні речі, які передаються посадовій особі для її стимулювання діяти в інтересах особи, що передає його, або в інтересах третіх осіб. Дії з передачі і прийняття хабаря в Україні та інших країнах, протизаконні й підпадають під дію Кримінального кодексу і низки інших, закріплених законодавчо, засад іноземного права. Однак в Україні це явище є загальнорозповсюдженим і більшість громадян дає хабарі.  

Хабар — прийнята посадовою особою майнова вигода за виконання або невиконання дій на користь того хто дав хабар.

Евфонія

Евфонія (милозвучність) – це уникання складного для вимови нагромадження звуків. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування, використання паралельних форм слів тощо.

Однією з позитивних і, водночас, визначальних ознак мовлення є його евфонія, милозвучність (грец. eophonia, від eu — добре і phone — звук). Ця якість мовлення досягається певними мовними засобами, переважно лексичними і фонетичними. Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфемізми — слова чи сполучення слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емоційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дурний; акція замість убивство; вона у делікатному стані, не сама, готується стати матір'ю замість звичного вона вагітна; хірургічне втручання замість операція; не вигадуйте, не кажіть неправду замість не брешіть тощо.

Ефект Ратнера

Неймовірно показовий випадок, пов'язаний з британською компанією Ratners Group, досі вивчається на курсах репутаційного менеджменту всіх країн в рубриці "Як зруйнувати свій бізнес за 10 секунд"

Власник ювелірної компанії Джеральд Ратнер, який отримав її у спадок вивів Ratners Group на провідні позиції за 6 років, збільшивши оборот і прибуток на порядок. Секрет його успіху полягав у тому, що компанія запропонувала ринку ювелірні прикраси для всіх, створивши таким чином новий низько ціновий сегмент в ринку ювелірних прикрас.

Суспільство позитивно сприйняло такий крок. Паралельно Джеральд активно створював власний імідж. Яскравий спікер, успішний бізнесмен, він був улюбленцем публіки та прикрасою будь-якого бізнес-заходу. У своїх промовах він відрізнявся сміливістю висловлювань і нетривіальним почуттям гумору. Публіка приймала це із захопленням, аж до 23 квітня 1991 року.

Репутація

Репутація - це стійке уявлення про людину в очах суспільства. Воно складається з особистих якостей, вчинків, манери поведінки, особливостей мислення, способу життя та різних успіхів, про які відомо публіці.

Репута́ція або реноме́ (фр. renommée) — громадська думка про когось чи щось, соціальна оцінка чи усталені уявлення про особу чи об'єкт, що впливає на ставлення суспільства до цієї особи чи об'єкта.

Репутація (від лат. reputatio — букв. обдумування, роздуми) — слава людини, добра і погана, як і чим хто славиться, загальна думка що закріпилася про когось, певна думка про людину чи групу людей. 

Репутація - думка (більш науково - соціальна оцінка) групи суб'єктів про людину, групу людей або організацію на основі певного критерію. Репутація є важливим чинником у багатьох сферах: освіта, підприємництво, спільноти онлайн або соціальний статус.

Політичний брендинг

Політичний брендинг – це процес створення та управління образом та іміджем політичного лідера, партії чи ідеології з метою залучення та утримання підтримки виборців. Він ґрунтується на принципах маркетингу та брендингу, що застосовуються в комерційній сфері, але застосовуються у політичному контексті.

Політичний брендинг включає різні стратегії і тактики, спрямовані на формування і підтримку певного образу і ідентичності політичного суб'єкта. Він включає використання символів, слоганів, колірної гами, логотипів та інших візуальних елементів, які допомагають ідентифікувати і відрізняти політичного лідера або партію від інших.

Мета політичного брендингу – створити позитивне враження та довіру у виборців, а також встановити емоційний зв'язок із ними. Це може бути досягнуто шляхом комунікації та взаємодії з виборцями через різні канали, такі як медіа, соціальні мережі, публічні виступи тощо.

Політичний брендинг також включає стратегії з формування та просування певних цінностей, ідей та обіцянок, які допомагають переконати виборців у правильності вибору даного політичного суб'єкта. Він може бути використаний для створення та підтримки лояльності та підтримки виборців, а також для залучення нових прихильників та електорату.

Дивись також:   Особистий бренд

Особистий бренд

Особистий бренд - це впізнаваний образ людини, який формується у суспільному уявленні щодо конкретної людини. Особистий бренд складається зі знань, навичок, сильних якостей, стилю, особливих фішок, ідей та позицій із якихось питань.

Особистий бренд – це сформований імідж людини. Простими словами, це те, що про вас думають та говорять інші люди, і чому вони вам довіряють.

Особистий бренд – це те, як ви себе рекламуєте та підносите світові. Це унікальна комбінація вашого досвіду, навичок та особистості, з якою люди бачать вас і ваш бізнес.

Особистий бренд — це сукупність уявлень про вас, які існують у свідомості інших людей. Він формується на основі ваших знань, навичок, досвіду, а також того, як ви себе презентуєте.

Особистий бренд – це образ людини, що сформувався в суспільстві, яку пов'язують з його професійною діяльністю. Особистий бренд являє собою образ, що впливає на імідж конкретної людини та викликає певні емоції в аудиторії.

Особистий бренд допомагає досягти успіхів у кар'єрі, отримати довіру потенційних клієнтів чи роботодавців, налагодити професійні зв'язки та мати вплив. Особистий бренд потрібен тим, хто хоче бути експертом або пов’язаний з бізнесом. Він формується з візуальної частини, цілей, глобальної ідеї, меседжів, які прагне донести людина.

Читайте також:  Репутація

Скарбниця

Скарбни́ця — 1. Урядова установа, яка володіє державними коштами, державним майном. Державна скарбниця інколи називається казно́ю (з половецької: kazna «скарбниця»). Також — місце або приміщення для зберігання скарбів, коштовностей, грошей; переносно — власне скарби, кошти, гроші.У широкому значенні: місце зосередження яких-небудь цінностей — природних, культурних, духовних тощо. Особа, відповідальна за ведення скарбниці, називається скарбник. 

2. Місце, приміщення, де зберігаються скарби.

3. Місце зосередження яких-небудь природних цінностей.

4. Сукупність культурних та духовних цінностей, створених людиною.

Державна скарбниця України — структурна одиниця Національного банку України, покликана нагромаджувати і зберігати запаси коштовних металів та інших коштовностей, здійснювати з ними відповідні операції для примноження золотовалютних резервів Національного банку України. 

Психопатія

Існують люди, у яких немає совісті, вони не в змозі відчувати почуття співпереживання, правда для них не абсолют – а та інформація, оприлюднення якої вигідне в даний конкретний момент. Причому, такі люди можуть бути дуже привабливими і мати неабиякий інтелект.

Психологи називають їх психопатами або соціопатами і оцінюють, що в будь-якому суспільстві їх не більше 5%. Такими типажами зацікавилися ще стародавні греки. Філософ Теопрастус у III столітті до нашої ери писав про «нечистоплотну людину», яка позичає гроші і не віддає, бреше і шахраює.

Сучасний опис психопата з'явився у книзі «Маска нормальності» американського лікаря Гірві Кліклі в 1941 році. Його він описав як людину з розвиненим інтелектом, але бідністю емоцій, який зовсім не зважає на те, як його дії позначяться на інших людях. Такі люди, пише Кліклі, просто не в змозі зрозуміти багато почуттів, які відчувають інші люди, адже їм самим ці емоції чужі.

Стратегічна комунікаційна кампанія

Стратегічна комунікаційна кампанія (strategic communications campaign) – це наперед спланована система заходів, спрямована на зміну мислення й поведінки цільової групи. Характерними ознаками стратегічної комунікаційної кампанії (СКК) є масштабність, чітка внутрішня організованість і домінування інформаційних засобів.

Важливо, що СКК завжди здійснюється приховано, тому реалізовані в рамках кампанії акції виглядають іззовні як випадкові або природні процеси. Наприклад, кампанія з усунення від президентства Дональда Трампа – СКК «Байден-20» – виглядала як «пандемія» і стихійні бунти проти білого расизму (до чорного расизму не було жодних претензій).

Стратегічна кампанія зазвичай триває близько одного року, має точний план і розписаний бюджет для досягнення кінцевої мети.

Реднеки

Ре́днек (англ. rednecks — «червоношиї») — жаргонна назва білих фермерів, мешканців сільської глибинки США, спочатку переважно півдня, а потім і місцевості при гірській системі Аппалачі. Приблизно відповідає українському «селюк», «трудар», але також може застосовуватися як лайливе слово на зразок «жлоб», «бидло», «рагуля» та як горда самоназва.

Термін вживався стосовно різних груп людей в різні часи. В Америці зазвичай так називають білих жителів сільської місцевості. Загалом походження терміна пов'язано з тим, що при щоденних сільськогосподарських роботах під палючим сонцем людина зі світлою шкірою набуває характерного червоного опіку задньої частини шиї (red neck — червона шия). Подібні терміни є в Україні — «колгоспна засмага», «засмага тракториста».

Словесні ярлики

Словесні ярлики — шаблонні, поверхневі і упереджені визначення без об’єктивної оцінки. Ярлики виникають на основі соціальних міфів і вульгарних звичних уявлень. 

Словесні ярлики є лексичною (рідше фразеологічною) одиницею мови, що виконує пейоративну, зневажливу функцію.

Словесні ярлики застосовують у політичному дискурсі як засіб мовного тиску на опонентів. Під мовним впливом ми розуміємо вплив, який надається на когось, щось. за допомогою мови (мовної дії), функціональний варіант мовної поведінки, основна мета якого - вплинути на співрозмовника (одинокового або колективного), скоригувати його ставлення до тих чи інших явищ, подій, фактів, персон і т.д.

Словесні ярлики є засобом мовного впливу соціально орієнтованого спілкування, що передбачає зміну в соціальній структурі суспільства або стимулювання прямих соціальних дій через вплив на психіку членів даної соціальної групи або суспільства в цілому.

Російськомовні громадяни

Словосполука «російськомовні громадяни» є виразом зі сфери політичної риторики, що перейшов у побутове використання, проте йому бракує не тільки юридичної, а й семантичної визначеності - таке визначення дав Конституційний суд України у своєму рішенні від 14 липня 2021 року.

Конституційний суд також зазначив, що виокремити «російськомовних громадян» України як соціально-демографічну групу неможливо. 

На думку Конституційного суду, слід брати до уваги те, що штучне творення в Україні «російськомовних громадян» є результатом тривалої політики зросійщення не тільки етнічних українців, а й представників різних національних меншин.

Хоча юридично термін «російськомовний громадянин» ніде не закріплений, словосполука така все ж тепер існує.

Мовний омбудсмен важає, що в Україні немає такого поняття «російськомовність» - цей маркер, був запроваджений російською ідеологією.

Директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко на засіданні Конституційного суду розповів, що першим поняття "російськомовне населення" використав міністр закордонних справ СРСР Андрій Козирєв у 1989 році.

Консенсус

КОНСЕНСУС (лат. consensus - згода, одностайність) - поняття практичної філософії, яке на відміну від конфлікту передбачає досягнення балансу інтересів в суспільстві на ґрунті всезагального порозуміння щодо основних цінностей та етичних норм. К. є фундаментальним поняттям комунікативної філософії (Апель, Габермас, Кульман та ін.), в якій на відміну від теорій відповідності, або відображення, постає критерієм істини стверджувальних висловлювань та легітимації (обґрунтування) належнісних висловлювань. 

Розрізняється істинний (раціональний) та хибний К. За умов істинного К., концепт якого є подальшим розвитком Кантового принципу універсалізації, критерієм істини та загальнозначущості етичних норм постає порозуміння не емпіричних, а принципово усіх можливих розумних, тобто здатних до аргументації, суб’єктів. В останньому випадку порозуміння досягається на основі “ невимушеного примусу найвагомішого аргументу” (ідеальний дискурс) (Габермас). Хибний К. базується на нерефлексованій підміні комунікативної раціональності стратегічною раціональністю (цілераціональністю). Він пов’язується з ідеологічною або догматичною системою цінностей. Поняття хибного К. є реконструкцією на ґрунті комунікативної парадигми поняття хибної свідомості Маркса.

Див. також:

• Стратегия Win-Win в переговорах
• Медіація

 

Метеочутливість

Метеозалежність, метеочутливість, кліматочутливість – це чутливість організму до змін погодних умов. Вона може проявлятися погіршенням самопочуття. Метеочутливість - це не хвороба, а реакція організму на зовнішні фактори.

Метеочутливі люди реагують на різноманітні зміни в погоді: різке похолодання чи потепління, перепади атмосферного тиску, магнітні бурі чи навіть спалахи на сонці. Зміни температури повітря та атмосферного тиску, похмура чи сонячна погода – все це позначається на здоров'ї та емоційному стані. Хтось легше та швидше адаптується і навіть не звертає уваги на зміни, а хтось – навпаки.

Метеозалежність може проявлятися головним болем, слабкістю, втратою апетиту, порушеннями серцевого ритму та іншими симптомами. Найчастіше нездужання триває від одного до чотирьох днів.

"Думай як Фінкель" - політична технологія Finkel Think

Finkel Think (Думай як Фінкель) - політичний прийом, розроблений політтехнологом Артуром Финкельштейном.

Відомий політичний консультант Артур Фінкельштейн помер у 2017 році, але встиг попрацювати на Трампа, Джорджа Буша-старшого, Рональда Рейгана та Річарда Ніксона. З його подачі слово "ліберал" перетворилося на щось непристойне.

Фінкельштейн вигадав нову політтехнологію, яку назвали "Finkel Think". Він казав: 

"Не потрібно воювати з "Талібаном", треба воювати з Усамою бін Ладеном". Тобто це питання персоналізації. Коли ви вибрали ідеального ворога, ви кидаєте на нього всі свої сили, щоб люди були налякані вашим опонентом. І ви не розповідаєте про політичну програму власного кандидата, вона зовсім не є важливою".

Абсентеїзм

Абсентеїзм (від лат. absens, absentis — відсутній, англ. absenteeism) — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах, або, у ширшому розумінні, політична поведінка, що характеризується бездіяльністю, тобто ухиленням від будь-якої політичної участі (електоральна) поведінка, партійна діяльність, участь у мітингах та демонстраціях тощо), але головним чином мається на думці ухилення від електоральних функцій.

В широкому значенні абсентеїзм можна розуміти як факт байдужого ставлення населення до політичного життя, обивательське уявлення окремих людей про те, що від них в політиці нічого не залежить. Абсентеїзм присутній в будь-якому суспільстві розвиненому чи не розвиненому, в демократичному чи тоталітарному. Його причини різноманітні: відсутність віри громадян в ефективність політичних інститутів, відсутність політичної культури, боротьба за ситуативне задовільнення інтересів та ін.

Законодавством низки держав передбачені певні санкції за неучасть у виборах.