Метод Сократа або сократівський метод або сократівські процедури - також відомий як метод Еленха, еленктичний метод або сократівські дебати.
Метод Сократа — це форма кооперативного аргументованого діалогу між особами, що базується на постановці запитань й відповідях на них для стимулювання критичного мислення та виловлювання ідей й основних передумов.
Сократівський метод — це метод усунення гіпотез, у якому кращі гіпотези знаходять шляхом постійного виявлення й усунення тих, які призводять до протиріч.
Сократівський метод шукає загальні загальноприйняті істини, які формують переконання, і ретельно вивчає їх, щоб визначити їх узгодженість з іншими переконаннями. Основна форма — це серія питань, сформульованих як тести на логіку та факти, спрямованих на те аби допомогти людині чи групі відкрити свої переконання щодо певної теми, вивчити визначення та охарактеризувати загальні характеристики, спільні для різних конкретних випадків.
Сократівський метод означає насамперед особливий спосіб мислити. Це інструмент для допомоги мисленню, антидот від дурниці.
Сократ ставив питання не для того, щоби навчити людей ставити питання, а для того, щоби навчити їх думати. Його метод — це набір ідей не про те, що думати, а про те, як думати. Тому метод Сократа підходить для всіх, а не лише для фахівців із риторики та філософів. Сократівський метод - це шлях мудрості. Мудрості, не обмеженої рамками абстрактних міркувань, а тієї, яку ми можемо використати в повсякденному житті.
У діалогах Сократ розмовляє з людьми на різні теми та ставить їм питання, відповіді на які, як вони гадають, знають. У процесі діалогу Сократ уважно слухає співрозмовників, аналізує їхні твердження та показує їм, що вони не так добре розуміють тему, як їм здається. Ведення Сократом діалогу — це хороша модель для роздумів про різні речі. Саме вони сократівським методом, який можна використовуватись у всіх ситуаціях, де є потреба дійти обґрунтованого судження. Метод Сократа в загальному сенсі — це спосіб вивчення реальності.
Мета сократівського методу — побачити зсередини роботу розуму, його недоліки та помилки. Коли розум наданий сам собі, він схиляється до ірраціоналізму та дурості. Метод Сократа коригує наші ірраціональні нахили, виправляє помилки нашого розуму. Філософ, економіст та соціолог Джон Стюарт Мілль писав, що основна помилка, з якою боровся Сократ, «була не софістика, ні в стародавньому, ні в сучасному значенні цього терміна, а Повсякденність». Повсякденність, у розумінні Мілля, це «прийняття традиційних думок та поточних настроїв як остаточного факту». Ми часто використовуємо такі визначення, як «хороше» та «погане», «справедливе» та «несправедливе» та впевнені, що чудово розуміємо, що вони означають. Однак мета методу Сократа, як і людського інтелекту, полягає в тому, щоби перевірити, наскільки людина розуміє ці визначення та те, що за ними стоїть, знайти істину. А якщо це не вдасться, то хоча б позбутися хибної впевненості в знанні.
Правила Сократа у діалогах
Перше правило — пошук істини. Сократичний метод — це насамперед пошук істини, а не вправа в дебатах і не суперечка заради перемоги.
Друге правило — вивчення людей, а не лише тверджень. В «Апології» Сократ описує свою справу не як дослідження абстракцій чи тверджень, а як дослідження себе та інших. Сократа цікавлять не просто філософські питання, а те, який вони мають прояв у людях. Можна сказати, що він їх навіть не поділяє. Сократ використовує аргументи ad hominem, але не в тому значенні, у якому ми розуміємо їх зараз, як напад на ідею шляхом нападу на її носія. Сократ не нападає на співрозмовників. Аргументи Сократа можна назвати ad hominem, тому що він використовує твердження самого опонента й перевіряє не тільки саму ідею, а й того, хто її висловлює, показуючи, що опонент непослідовний і що причина цієї непослідовності може бути пов’язана не із самим аргументом, а зі світосприйняттям опонента.
Третє правило — оцінювання аргументів по суті, пріоритет розуму. Цінність аргументу залежить від особистості того, хто її висловлює, важлива здорова аргументація.
Четверте правило — прямота: говорити те, що думаєш, а не те, що хочуть почути інші.
П’яте правило — «принцип одного свідка». Немає значення, скільки людей підтримують якесь твердження, якщо докази хоча б одної людини проти натовпу переконливі. Принцип одного свідка означає відмову від соціального тиску в діалозі.
Шосте правило — принцип милосердя. Сократ ставиться до своїх партнерів із милосердям, намагається представити їхні твердження в найбільш розумному світлі та допомогти їм зрозуміти, що вони мають на увазі.
Сьоме правило — уникнення образ: не намагатися когось образити та не ображатися самому. Суперечки пов’язані з емоціями, а незгода може сприйматися як напад. У діалогах Сократ подає читачам приклад, як поводитися, щоби не образити інших, не погоджуючись із ними, і як не приймати образ. Він нагадує, що його мета — пошук істини, а не доведення своєї правоти. Якщо його ідея виявляється невірною, Сократ сприймає її спростування як послугу. Ми можемо використати свого «внутрішнього Сократа» аналогічним чином.
У діалогах Сократ допомагає своїм співрозмовникам зберігати рівновагу: коли вони стають зарозумілими, він повертає їх до реальності; коли вони губляться, Сократ підбадьорює їх. «Внутрішній Сократ» може виконувати ту саму роль: висміювати самовдоволення та допомагати зібратися, попри розчарування.
Основні ідеї методу Сократа
— Метод Сократа — це не тільки й не так спосіб ведення діалогу, як відповідна модель для роздумів про різні речі. Метод Сократа в сенсі — це спосіб дослідження реальності.
— Попри його користь у діалозі, метод Сократа, насамперед, варто використовувати для самоаналізу.
— Для сократівських питань характерне те, що вони чинять тиск, виводять розум зі стану лінощів.
— Сократ просувається вперед за допомогою маленьких питань, які прояснюють невеликий аспект проблеми та на кожному етапі заручається згодою співрозмовника.
— Для виявлення суперечливих переконань у себе та в інших використовуйте еленхос*.
— Систола** показує, що людина проводить дуже багато відмінностей, діастола*** — що їх, навпаки, недостатньо.
— У діалогах уникайте образ і намагайтеся не ображатися на опонентів.
— Керуйтеся «правилом одного свідка» — байдуже, скільки людей підтримують певну думку, хай навіть один. Його думка заслуговує на увагу, якщо аргументи переконливі.
— Метод Сократа починається з усвідомлення власного невігластва. Найбільш небезпечне подвійне невігластво — хибна впевненість у знанні.
— Головна мета «внутрішнього Сократа» — допомогти позбавитися впевненості у власній мудрості.
— Щастя, за Сократом, — це доброчесне життя.
_______
* Еленхос — один із найважливіших
інструментів Сократа. Він є способом поставити співрозмовника в
ситуацію, коли він змушений відмовитися від твердження, висловленого на
початку. Еленхос є досить поширеним прийомом, проте використовується недостатньо часто, з огляду на його корисність, особливо під час суперечок на важкі теми. Ось як виглядає еленхос
практично: опонент Сократа висловлює своє переконання; Сократ змушує
його погодитися з якимось іншим твердженням. Потім він показує, часто
несподівано для співрозмовника, що друге твердження не узгоджується з першим, тобто що співрозмовник суперечить самому собі.
** Систола означає вміння бачити подібність між речами, які виглядають по-різному. Дозволяє не залишати поза увагою те, що потрібно охопити. «Систола» в перекладі з грецької означає «стягування». Під час використання систоли Сократ показує опонентам, що вони мислять надто дрібно і звертають увагу на деталі, що нічого не значать, штучно поділяючи те, що є одним явищем.
*** Діастола — вміння бачити різницю між речами, які виглядають схожими. Виявити, коли аргумент занадто широкий і містить те, що не повинен. «Діастола» в перекладі з грецької означає «поділ». Під час діастоли спостерігається протилежна систолі картина. Дві речі виглядають однаково, але Сократ показує, що вони суттєво відрізняються одна від одної.
