Інтернування - у міжнародному праві – примусове видворення (переміщення)
іноземних громадян у особливі місця поселення воюючою чи нейтральною
стороною у зв'язку із збройним конфліктом.
Інтернування (фр. interner — встановлювати на проживання, від лат. internus «внутрішній; місцевий») — примусове затримання, переселення або інше обмеження свободи пересування, яке встановлюється однією воюючою стороною для громадян іншої сторони, що перебувають на її території, або для громадян іншої воюючої сторони, що знаходяться на окупованій першою воюючою стороною території, або нейтральною державою для військовослужбовців воюючих сторін. У деяких випадках інтернуванням називається позбавлення волі або переселення державою своїх громадян, які вважаються неблагонадійними (зазвичай під час воєн або воєнного стану).
Відмінність інтернування від позбавлення волі полягає в тому, що рішення про інтернування приймаються адміністративною або військовою владою, тоді як рішення про позбавлення волі виносяться судовими інстанціями. У період міжнародного збройного конфлікту інтернування комбатантів підпорядковується чітким правилам відповідно до статусу військовополонених.
Правила поводження з інтернованими особами визначені у Женевській конвенції ООН від 12 серпня 1949 р. про захист цивільного населення під час війни (розділ III, частина IV) [2], а також у Женевській конвенції про поводження з військовополоненими 1929 року та в Гаазьких конвенціях 1907 року про права та обов'язки нейтральних держав у разі війни.
Так, наприклад, відповідно до ст.80 Женевської конвенції ООН від 12 серпня 1949 р. «інтерновані повністю зберігають свою громадянську правоздатність і здійснюють права що випливають звідси тією мірою, якою це буде сумісне з інтернуванням».
Відповідно до ст. 81 зазначеної Конвенції «Сторони, що перебувають у конфлікті,
якими будуть інтерновані підопічні особи, зобов'язані будуть забезпечити безкоштовно їх утримання, а також надання їм медичної допомоги, якої потребує стан їхнього здоров'я».
