Побєдобєсіє

«Побєдобєсіє» або «побідобісся» (рос. «победобесие») — інтернет-мем, узагальнювальна назва гіпертрофованої «переможної» істерії, «культу Перемоги» в путінській Росії. Це вислів російського православного протоієрея Мітрофанова, який зазначив, що «Культ Великої перемоги» — «побєдобєсіє» — спрямований на мілітаризацію свідомості, самовідданість народу ідеї «російського світу», згуртовуванню населення навколо національного лідера. Через влучність вислову, слово почало використовуватися як інтернет-мем.

Українцями та іншими цивілізованими народами «культ великої перемоги» розцінюється як наруга над пам'яттю загиблих у радянсько-німецькій війні та позиціонується як механізм створення сучасної російської агресивної ідентичності, спрямованої на відродження і утримання впливу РФ на пострадянському просторі. Ідеалізація «священної війни» перетворює трагедію на культ.

Міф «Великої Перемоги» продовжує виконувати функцію генератора і ретранслятора імпершовіністських ідеологем, оскільки в російськосвітному дискурсі так звана «Велика Перемога» завершилася тим, що під контролем російських більшовиків опинилася половина Європи, і розпочався сорокарічний період конфронтації між наддержавами (Холодна війна).

Розпад Росії

Ро́зпад Росі́ї — фактичні процеси (Смутні часи, Розпад Російської імперії, Розпад СРСР), гіпотетичні сценарії і прогнози щодо розпаду Російської Федерації на незалежні держави.

Російська Федерація не моноетнічна і не моноконфесійна держава. Це конгломерат різних народів, етносів з різними конфесійними параметрами. Термін "федерація" в назві цієї країни не відповідає реальному стану речей. Тому можна довго, але не весь час утримувати весь цей конгломерат у монолітному стані,

Росія, як колоніальна імперія, постійно відчуває дезінтеграційні процеси і процес розпаду проходить певні стадії. До них російські дослідники відносять події періодів Смутного часу(1604-1613), розпад Російської імперії (1917-1922), розпаду СРСР (1988 – 1991). Вчені з інших країн, що вивчають процеси розвитку та розпаду Росії, зазначають, що занепад Росії розпочався ще до смутних часів, а мілітаризм, внутрішній терор, зовнішній терор та експансія від тих часів є характеристиками занепаду Росії, але не її величі чи бурхливого розвитку. Багаторазові спроби реформування та модернізації держави не призвели до бажаних результатів - не в останню чергу тому, що центр колоніальної імперії не може знайти вирішення національного питання, як стосовно підкорених народів, так і суто власної російської ідентичності.

Інші колоніальні імперії, подібно до Росії, втрачали колонії, але для них втрата імперії не означала втрати своєї національної держави. Для Росії втрата імперії означає втрату ідентичності та державності.

Процес дезінтеграції імперії продовжується, і навколишній світ повинен підготуватися до найгіршого для Росії сценарію: розпаду держави і її краху. 

Читайте також: 10 економічних, політичних, соціальних та воєнних факторів, які спричинять розпад Росії 

Московія

Моско́вія (лат. Moscovia, англ. Muscovy, рос. Московия) — широковживана та поширена назва Росії щодо Московського князівства (1263—1547) та Московського царства (1547 — 1721). Походить від столиці — Москви. Уживали в більшості європейських мов і деяких азійських мовах модерної доби. До реформ Петра I (1696—1725) в російській (московській) політичній термінології широко вживались старомосковське поняття «Московське государство» або «Московське царство», після реформ — «Росія» і латинське «імперія». Фігурує на багатьох історичних картах XVI—XIX ст., які виготовляли в Європі. В українській мові широко уживали термін Москівщи́на і Моско́вщина. Відповідно населення до 1725 цілком логічно називали «московити» або «москвини».

На думку історика XIX століття Миколи Костомарова, активне вживання назви Московія в XIX столітті походить від невизнання за Московією і її царями права на назву Русь, якою називали землі Старої, Святої, Середньовічної Русі з центром у Києві і Малої Русі з центром у Галицькій митрополії, в тому числі землі Польської і Литовської Русі, сучасних України та Білорусі, правителями яких вважалися королі Речі Посполитої. Цю назву й дотепер уживають як в московській так і в західній, зокрема історичній, літературі.

Дивіться також:  Проклятие российских просторов

Юлия Латынина - КГБшная сучка

"Латынина – КГБшная сучка, которая выполняет специальную функцию спецслужб РФ. Ей часто позволено говорить очень резкие вещи, в том числе о президенте России Владимире Путине и его системе. Но это делается исключительно для того, чтобы завоевать доверие аудитории, а после проталкивать позицию Кремля в наиболее острых и нужных для КГБ вопросах".

Андрей Пионтковский, российский политолог и публицист

 

"Латынина, защищающая ФСБ, – это человек ФСБ".   

"Хочется верить, что контракт Латыниной с Путиным и ФСБ по тематике сентябрьских терактов был подписан не пожизненно, а сроком на 15 лет, и в сентябре 2015 года Латынина защищать Путина и ФСБ уже не станет".

Юрий Фельштинский, доктор исторических наук, автор книг "ФСБ взрывает Россию", "От Красного террора к мафиозному государству", "Третья мировая: битва за Украину" и др.

Дефицит йода на России

Россия относится к странам с доказанным природным дефицитом йода. 

 

В настоящее время практически все население России испытывает дефицит йода и селена. Большая часть территории страны имеет недостаточное содержание этих элементов в почве, воде, продуктах питания выращенных на этих почвах, это эндемические по йоду и селену регионы, где проживает 4/5 населения страны.  Остро стоит проблема йододефицитных заболеваний в регионах с повышенным уровнем радиационного фона.

 Врожденный йододефицит (официальная статистика): на карте (цветом по каждой стране) показано число новорожденных, которые подвержены риску развития патологий мозговой деятельности из-за дефицита йода

Синий – от 0 до 250 тыс., зеленый – от 250 до 500 тыс., желтый – от 500 тыс. до 1 млн., коричневый – от 1 до 3 млн., красный – более 3 млн., бордовый – более 10 млн.

Великая русская культура

Если хотите про великую русскую культуру, то надо честно признать, что её никогда не существовало в принципе. Всё, что мы имеем, — это производные от западной цивилизации. Матрёшки, и те были придуманы в Японии, а в Россию их завезли только в конце XIX века. Оглянитесь вокруг себя! Вы что-нибудь исконно русское видите? В «Евгении Онегине» Пушкина, например, русского не больше, чем в автомобиле с американским названием, но сделанном во Всеволожске. «Она по-русски плохо знала, журналов наших не читала и выражалася с трудом на языке своём родном». Рифма, форма поэтического романа, как и любые другие литературные, музыкальные, живописные и прочие формы, — это всё привнесённое, грубо говоря, лицензионное. Всё более-менее национальное, русское было брошено как хлам при переезде из XVII века в XVIII. Пётр I решил, что с этим нельзя идти в цивилизацию, нельзя показываться миру. — Александр Невзоров, журналист, режиссёр.

 

Вы никогда не замечали, что в мире только одна «великая культура», которая так же себя назвала и продолжает? Все культуры цивилизации с гигантскими историями, проходившие периоды античные, готические, периоды Возрождения, Просвещения, Импрессионизма, Модерна, Модернизма (и других -измов) – это просто «Итальянская культура», «Французская культура», «Испанская культура», «Британская культура », и т.д. (Украинская культура тоже). А вот русская культура, преимущественно культура конца 19 века – это блин «великая»! Я молчу, что у них ни готики, ни барокко, нифига нет, а в то время, когда в мире искали новые формы, они рисовали глубокий реализм, да еще если передвижников копнешь, то там и россиян почти нет. 

Я просто веду это к тому, что руzzкая культура идеально визуализируется в руzzком оккупанте – бедная, забитая, бесцельная и ооооочень наглая. Эта наглость и делает из нее «великую», потому что это придуманная параллельная реальность из-за тупой упоротости своего величия на фоне отсутствия канализации. Великая армия ворует унитазы, великий пушкин ворует Байрона, великая Третьяковка ворует картины всех оккупированных народов, а великий Газпром возит это все по миру и показывает в выставке «Русский Авангард. От Малевича до Шагала» (ага, найдите среди них руzzкого).
— Олеся Драшкаба, художник-график, куратор, преподаватель.

Магдебургское право

Магдебургское право (нем. Magdeburger Recht) – это свод средневековых законов, который давал городу право на самоуправление и определенную независимость от центральной власти. Распространенно было в Европе и на территории современной Украины. Для жителей украинских городов Магдебургское право стало логичным продолжением Народного Вече, широко используемое по всей Киевской Руси.

В период с 14-ого по 19-ый век Магдебургское право получили 79 украинских городов. Первым городом в 1324 году стал Владимир-Волынский. За ним в 1356 году право на городское самоуправление получил Львов. Однако, столица Западной Руси, город Вильно это право получило лишь в 1387 году.