Психопатія

Існують люди, у яких немає совісті, вони не в змозі відчувати почуття співпереживання, правда для них не абсолют – а та інформація, оприлюднення якої вигідне в даний конкретний момент. Причому, такі люди можуть бути дуже привабливими і мати неабиякий інтелект.

Психологи називають їх психопатами або соціопатами і оцінюють, що в будь-якому суспільстві їх не більше 5%. Такими типажами зацікавилися ще стародавні греки. Філософ Теопрастус у III столітті до нашої ери писав про «нечистоплотну людину», яка позичає гроші і не віддає, бреше і шахраює.

Сучасний опис психопата з'явився у книзі «Маска нормальності» американського лікаря Гірві Кліклі в 1941 році. Його він описав як людину з розвиненим інтелектом, але бідністю емоцій, який зовсім не зважає на те, як його дії позначяться на інших людях. Такі люди, пише Кліклі, просто не в змозі зрозуміти багато почуттів, які відчувають інші люди, адже їм самим ці емоції чужі.

Психопатія не є офіційним діагнозом, такий розлад психічного здоров'я не зазначений у п'ятому і останньому виданні Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів, але цей термін, однак, широко використовують у клінічному середовищі.

У широкому розумінні це нейропсихіатричний розлад, коли людина демонструє надзвичайно низький рівень емпатії або докорів сумління, що часто призводить до асоціальної, а іноді й злочинної поведінки. Термін використовувався лікарями в Європі та США на початку 1900-х років і став популярним до 1941 року.

В американській психологічній літературі психопатія чи соціопатія характеризується схильністю людини обманювати, красти, чинити шкоду та іншим чином маніпулювати людьми, нехтувати законами, суспільними правилами та моральними нормами.

Згідно опитувальника Роберта Д. Хера, першою характеристикою психопата є особлива харизма.

Звичайно, це може бути й суто позитивна риса, але саме виключна чарівність дозволяє психопатам маніпулювати людьми, починаючи від колег і завершуючи романтичними стосунками.

Наступна важлива риса – неймовірно завищена самооцінка. 

Саме це пояснює, чому так багато психопатів досягають успіху у великому бізнесі.

Ключові риси екстремальної психопатії такі:

• Бездушний і егоїстичний підхід до міжособистісних стосунків
• Відсутність співчуття у відповідь на страждання інших
• Відсутність докорів сумління після заподіяння болю іншим або порушення правил
• Брак відчуття свого власного "я" та ідентичності
• Маніпулювання людьми з метою отримати вигоду
• Ризиковані або небезпечні дії
• Зовнішня чарівність

Ключові симптоми психопатії (згідно з опитувальником Хаера):

• легкість у висловлюванні ду­мок (під час першого знайомства така особа може навіть зачарува­ти);
• завищена або неадекватно висока самооцінка;
• необхідність у стимуляції (така людина часто відчуває нудь­гу);
• патологічна брехливість;
• схильність до шахрайства і маніпулювання;
• брак докорів сумління;
• поверхневе переживання емоцій;
• нечутливість;
• паразитичний спосіб життя;
• розв’язне сексуальне життя, часта зміна інтимних партнерів і трактування їх як предметів для задоволення власних сексуаль­них потреб;
• проблемне дитинство;
• брак відчуття реальності (живе у світі фантазій);
• брак довгострокових цілей;
• імпульсивність;
• відмова відповідати за свої дії, перекидання провини на ін­ших;
• численні шлюби, які не три­вають довго;
• кримінальне минуле (злочи­ни, скоєні у молодому віці).

Психопати частіше йдуть на ризик та рідше відчувають або проявляють страх.

Але вони не завжди холоднокровні та спокійні.

Вони можуть проявляти неконтрольовану поведінку і часто порушують закон у дитинстві чи підлітковому віці.

Велика кількість психопатів не пересту­пає через закон, не застосовує насильства і не виявляє агресії. Вони добре функціонують у сус­пільстві і часто займають високі керівні посади.

Дослідники загалом виявили, що жінки з психопатією виявляють меншу схильність до насильства та злочинів, але більшу схильність до міжособистісних маніпуляцій.

Психопатія - це не стала категорія, це континуум. Вона різною мірою поширюється серед населення. Деякі люди спричиняють безперервне руйнування, а декому просто потрібно контролювати їхні симптоми.

Наразі вважається, що генетичний фактор є вирішальним, коли мова йде про психопатичні риси особистості, але психологічна травма, насилля в родині та відсутність любові з боку близьких людей можуть підштовхнути розвиток захворювання.

Психолог, психіатр Джон Мак­Дональд запровадив таке понят­тя, як «тріада психопатії». За його твердженням, у дитинстві психо­пати демонструють три харак­терні риси поведінки:

1. у віці 6-8 років страждають від нетримання сечі;
2. знущаються з тварин;
3. люблять дивитися на вогонь.

Павел Тухлін, якого у Гданську засудили до смертної кари за 9 убивств і 11 спроб убивства, під час судового розгляду зізнався, що у дитинстві він часто мочив­ся уві сні. Зранку матір або бать­ко перевіряли його ліжко, і якщо воно було мокрим, хлопця карали фізично, бо батьки думали, що він робить це навмисно. У схожому зізналися свого часу російський серійний убивця Андрій Чикати­ло і американець Давід Берковіц, який здійснив 1500 підпалів (біль­шість – ще до повноліття). Кароль Кот – серійний убивця з Кракова – також влаштував кілька пожеж, бо йому подобалося спостеріга­ти, як нажахані люди втікають з охоплених вогнем приміщень. У дитинстві він часто навідувався на бійню.

Усі психопати знають, що вони відрізняються від звичайних людей (всі – слабаки, а у них – нерви зі сталі!), але змушені вдаватись до мімікрії, маскуватись - з міркувань пристойності вичавлювати сльозу на похороні й утримувати свій порив поцупити сумочку у розсіяної удови. Якщо суспільство має моральні канони і справедливі закони, то психопати великої шкоди йому не завдають.

Система дає збій, коли психопатам не можна дати ради, вони зосереджуються на самому верху і починають диктувати суспільству свої цінності. Тоді злодійство і паразитичний спосіб життя вважаються не ганебним явищем, а предметом гордості. Тоді вміння визнати свої помилки і вибачитися розглядаються не як сила духу, а як слабкість характеру.

Тоді винними автоматично стають жертви, тому що вони самі дали себе розвести або просто тому, що опинилися не в тому місці у невідповідний час. Тоді абсолютно аморальні дії однієї держави щодо іншої називаються «геополітичними інтересами». Люди можуть і не бути психопатами самі, але в деформованому суспільстві вони будуть приймати і поділяти ці цінності.

Психопатів дехто називає "розмовляючими тваринами", адже в них нема специфічно людських якостей – совісті, емпатії, відповідальності, любові. Про них було відомо ще у Вавилоні, про них читаємо у книзі «Буття», про них розповідає Євангеліє. Психопати діють на інстинктах, головними з яких є домінування і задоволення, тому їх найбільше цікавлять влада і гроші. На здобуття влади, грошей і задоволень спрямована майже вся їхня життєва енергія.

У двадцятому столітті склалися сприятливі умові для проникнення психопатів у владні структури. Згідно зі статистикою, частка психопатів у суспільстві не перевищує 5%, проте концентрація психопатів у тюрмах становить приблизно 25%. Приблизно стільки ж їх зосереджено у керівних структурах: таких високофункціональних розмовляючих тварин називають «корпоративними психопатами», «організаційними психопатами» або «білокомірцевими психопатами».  

У двадцять першому столітті типовим явищем стало те, що корпоративні психопати перехоплюють управління не лише корпораціями, а й політичними організаціями і навіть державами. Видатні психологи Павло Баб’як і Роберт Хаер у 2006 році присвятили цьому явищу цілу книгу – «Змії в костюмах: коли психопати йдуть на роботу (Paul Babiak and Robert D. Hare. Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work. – 2006, 2019).