Жидобільшовизм

Жидобільшови́зм (англ. Jewish Bolshevism, нім. jüdischer Bolschewismus, чеськ. Židobolševismus) — ідеологічне кліше, що виникло у білогвардійської еміграції для особливого підкреслення єврейської складової в російському комуністичному русі і який широко використовувала німецька влада та місцеве населення на окупованій території СРСР для позначення політичного устрою Радянського Союзу. Вони стверджували, що ідеї комунізму є справою рук євреїв з метою підкорити світ своїй владі. Підставою для такого твердження стало те, що значна частина теоретиків марксизму, а також лідерів російського більшовизму були за національністю жидами. Уявлення про жидобільшовизм часто поєднувалися з теорією жидомасонської змови. В міжвоєнній Польщі для цього стереотипу використовували термін "жидокомуна".

Для розуміння часу виникнення терміну важливо врахувати наступні факти:

1. Про слово «жид»: В українській мові (як і в польській чи чеській) слово «жид» довгий час було звичайним, нейтральним літературним етнонімом для позначення євреїв. Воно не мало того виключно негативного, образливого забарвлення, яке з'явилося пізніше під адміністративним впливом жидобільшовиків і російської мовної традиції. Його вживали класики літератури та тогочасні державні діячі.
2. Про склад більшовицької верхівки: У перші роки після Жовтневого перевороту 1917 року серед лідерів більшовиків, членів ЦК та перших радянських урядів була дуже висока, аномально помітна частка осіб єврейського походження (Лев Троцький, Яків Свердлов, Григорій Зінов'єв, Лев Камєнєв, Мойсей Урицький та інші). 

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН – етнотериторіальне утворення в рамках всього етносу, який за своєю історичною долею та етнічним обличчям його населення є самобутнім, що зафіксовано в історичних документах і відтворено в крайовій символіці та людській пам’яті.

Історико-етнографічний регіон — це частина території, що відзначається самобутньою народною культурою. Її формування зумовлене історичною долею, господарською діяльністю, традиціями, особливостями житла, одягу та діалекту. В Україні виділяють від 16 до 24 таких країв. 

ВАРВАРИ

ВАРВАРИ (в пер. з грецьк. − «іноземці») − 1) назва, яку стародавні греки і римляни давали сусіднім з ними народам і племенам (зокрема слов’янським, але в першу чергу германським), які не володіли грецькою і латинню, томe власна мова іноземців сприймалась як нерозбірливе бубоніння «бар-бар»; спочатку це була нейтральна назва чужинця, яка з часом набрала негативного звучання: варвар − представник іншої, нижчої від грецької, цивілізації; 2) переносно: жорстокі, грубі, некультурні люди, руйнівники культурних цінностей.

БЕССАРАБИЯ

БЕССАРАБИЯ — російський імперський і радянський політичний термін, створений у 1812 році для позначення анексованої Російською імперією частини Молдавського князівства між Прутом і Дністром. Не є автохтонною, історичною або юридично чинною назвою регіону.

Походження терміна

Термін запроваджений Російською імперією після анексії 1812 року як адміністративна етикетка для новоствореної Бессарабської області/губернії. До 1812 року Basarabia de jure не існувала: не було жодної адміністративної одиниці з такою назвою ні в Молдавському князівстві, ні в Османській імперії. Назва траплялася лише епізодично в західних джерелах XV–XVII ст. для вузької південної зони (Буджака) і не мала правового статусу.

Політична функція

Назва «Бессарабия» була свідомо обрана замість «Молдавія», щоб:

• замаскувати факт незаконної анексії частини Молдавського князівства;

• розірвати історичну та правову спадковість регіону;

• створити «юридично порожню» назву без носія та правонаступника. 

Подальше використання

У XIX ст. термін закріпився як колоніальна російська назва. Після 1856 року губернія була урізана (втрачено Буджак), а в 1878 році Росія здійснила реванш і повторну анексію цієї території.

Ревізіонізм Голокосту

Ревізіонізм Голокосту — напрямок в історичній науці, прихильники якого науково спростовують і заперечують історію масового знищення євреїв нацистами в роки Другої світової війни. Дослідницька діяльність ревізіоністів Голокосту спрямована на приведення історії Другої світової війни у ​​відповідність до реальних фактів. У світлі нових або недооцінених фактів ревізіоністи піддають критичному вивченню та перегляду офіційну історію т. зв. "голокосту". На основі суто наукових досліджень ревізіонізм голокосту дійшов висновку, що офіційна версія Другої світової війни є лише продовженням військової пропаганди і важливою складовою сіоністської ідеології, що виправдовує створення держави Ізраїль та єврейську політику по всьому світу (особливо на території Палестини).

Нацист

«Нацист» (наці) - це політичне лайливе слово, придумане у двадцяті роки ХХ століття єврейським журналістом і членом СДПН Конрадом Хайденом, щоб очорнити НСДАП і націонал-соціалізм. Ця назва була імітацією прізвиська «соці», яка використовувалася тоді для позначення марксистських соціал-демократів. Потім це слово зробили популярним за кордоном різні євреї та інші підривні елементи – включаючи самого Хайдена, який втік із країни після того, як НСДАП була обрана в уряд. Самі націонал-соціалісти розглядали цей вираз як негативний, і він використовувався майже виключно марксистськими агітаторами. Відповідно до цього слова «нацистська Німеччина» та «нацистський режим» також були введені в обіг після 1933 року єврейськими емігрантами з Німеччини, зокрема в англомовних країнах. Звідти вони проникли в інші мови.

Московія

Моско́вія (лат. Moscovia, англ. Muscovy, рос. Московия) — широковживана та поширена назва Росії щодо Московського князівства (1263—1547) та Московського царства (1547 — 1721). Походить від столиці — Москви. Уживали в більшості європейських мов і деяких азійських мовах модерної доби. До реформ Петра I (1696—1725) в російській (московській) політичній термінології широко вживались старомосковське поняття «Московське государство» або «Московське царство», після реформ — «Росія» і латинське «імперія». Фігурує на багатьох історичних картах XVI—XIX ст., які виготовляли в Європі. В українській мові широко уживали термін Москівщи́на і Моско́вщина. Відповідно населення до 1725 цілком логічно називали «московити» або «москвини».

На думку історика XIX століття Миколи Костомарова, активне вживання назви Московія в XIX столітті походить від невизнання за Московією і її царями права на назву Русь, якою називали землі Старої, Святої, Середньовічної Русі з центром у Києві і Малої Русі з центром у Галицькій митрополії, в тому числі землі Польської і Литовської Русі, сучасних України та Білорусі, правителями яких вважалися королі Речі Посполитої. Цю назву й дотепер уживають як в московській так і в західній, зокрема історичній, літературі.

Дивіться також:  Проклятие российских просторов

Троцькізм

Троцькізм — політична ідеологія та напрямок марксизму, розроблений російським революціонером Лейбою Троцьким. Троцькізм виник на початку 20 сторіччя, як критика ленінської концепції революції і пролетарської держави. Основу його ідеології і політичної практики складає теорія перманентної (безперервної) революції, сутність якої полягає не в завоюванні пролетаріатом влади і переході до побудови соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленні революційних дій аж до здійснення соціалістичної революції у світовому масштабі.

Колоніалізм

Колоніалі́зм (фр. colonialisme, від лат. colonia — поселення) — політика країни чи групи країн, спрямована на підкорення іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. У вузькому значенні політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинутих країн.

 

Політичну основу колоніалізму становило насильницьке позбавлення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, узурповані метрополіями. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією).

 

Це виявляється в:

• політичному пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;
• різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії та колонії;
• обмеження населення колонії в правах.

Колоніалізм супроводжується економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.  

Див. також: Неоколоніалізм

Реконкіста

1. Слово «реконкіста» означає «відвоювання» (від ісп. Reconquista, «відвоювання»). 

2. Історіографічний термін для позначення військових кампаній (хрестових походів) християнських королівств проти мусульман 722—1492 років на Піренейському півострові, головною метою якої було звільнення південних земель Іспанії та Португалії від мусульман-маврів, які захопили ці землі у VIII столітті.

У вузькому значенні під цим терміном розуміється відвоювання іспанських земель християнами у мусульман, яке почалося майже відразу після вторгнення арабів на Іберійський півострів. Знаменита битва при Пуатьє зупинила їхнє просування до Європи у VIII столітті, після чого християни змогли відвоювати частину північних земель Іспанії. Проте весь процес розтягнувся довгі століття.

Січові стрільці

Січові стрільці - військова формація, яка була створена у Києві в листопаді 1917 року й проіснувала у складі армій Української Народної Республіки та Української Держави до грудня 1919 року. Аби відрізнити вояків цього формування від галицьких УСС, їх називали Січовими Стрільцями, іноді з додатком «київські».

До складу цього підрозділу увійшли колишні українські військовополонені, які воювали у складі Легіону УСС та австрійської армії й потрапили у полон до росіян у 1915—1917 роках. Після Лютневої революції 1917 року у Росії їх було звільнено із таборів для військовополонених. Більшість засновників Січових Стрільців були колишніми вояками Легіону Українських Січових Стрільців.
Наказ про створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців було видано 12 листопада 1917 року. Цей курінь став, урешті, першим національним підрозділом Армії УНР. Утвердження куреня як найбоєздатнішої частини Армії УНР нерозривно пов’язане з діяльністю на посту його командира полковника Євгена Коновальця, який очолив підрозділ у першій декаді січня 1918 року. Євген Коновалець реорганізував курінь, застосувавши при цьому ідейні  та організаційні засади Легіону УСС. Водночас, бажаючи підкреслити загальноукраїнський, а не суто регіональний характер підрозділу, полковник наполіг на офіційній зміні його назви на 1-й курінь Січових Стрільців. Тоді ж до складу куреня були включені й наддніпрянці.

Мадагаскарський план

План «Мадагаскар» (Madagaskarplan) — план, що розроблявся в Третьому рейху (на продовження Угандійського плану Великобританії) щодо переселення євреїв з Європи на острів Мадагаскар.

Вперше про переселення європейських євреїв на Мадагаскар заговорив у 1885 році Пауль де Лагард. У 1920-ті роки його пропозицію обговорював такий діяч, як Арнольд Ліз. Перемир'я з Францією влітку 1940 року відкрило німцям можливість вимагати у переможеної держави предоставлення Мадагаскару для переселення євреїв на цей острів. 

Читайте по темі: Франко-польский Мадагаскарский план 1935-39 гг. и другие проекты переселения европейских евреев

Накба

Накба (араб. النكبة — "катастрофа") — це масове вигнання, етнічне очищення та знищення палестинського суспільства, вчинене єврейськими збройними формуваннями під час створення держави Ізраїль у 1948 році.

Під прикриттям проголошення «незалежності» Ізраїль провів цілеспрямовану кампанію терору, залякувань і масових вбивств, що призвела до вигнання понад 750 тисяч палестинців зі своїх домівок. Було стерто з лиця землі понад 500 сіл і містечок, мешканців або вбито, або змусили втікати.

Основні злочини:

• Різанина в Дейр-Ясіні: у квітні 1948 року сіоністські бойовики (Ірґун і Лехі) влаштували масове вбивство цивільних — понад 100 осіб, включно з жінками та дітьми.
• Систематичне знищення інфраструктури палестинських поселень — мечетей, шкіл, домів.
• Заборона біженцям на повернення, закріплена ізраїльськими законами про "відсутність".

Це не була побічна шкода війни — це була свідомо спланована стратегія етнічного переформатування території для створення "єврейської держави" без арабів. Навіть Давид Бен-Ґуріон — "батько" Ізраїлю — визнавав необхідність "випарування" палестинців.

Накба — це не минуле, бо Ізраїль досі не визнав своєї відповідальності, не допустив повернення біженців і продовжує політику захоплення земель, геттоїзації, блокад і каральних операцій, як у Газі.

Це не трагедія, що "трапилася" — це злочин, що триває.
_______

Накба (араб. النكبة‎, трансліт. an-Nakbah, дос. «лихо, катастрофа»), також відома як Палестинська катастрофа, — етнічна чистка, знищення палестинського народу й батьківщини в 1948 році та остаточне переміщення більшості палестинських арабів. Термін використовується для опису як подій 1948 року, так і чинної окупації палестинців на Палестинських територіях (окупований Західний берег і Сектор Газа), а також їх переслідування й переміщення на палестинських територіях і в таборах палестинських біженців по всьому регіону.

Основоположні події Накби відбулися під час і незабаром після Палестинської війни 1948 року на 78 % підмандатної Палестини, яка була оголошена Ізраїлем, вигнання та втеча 700 000 палестинців, пов'язане з цим зменшення населення та знищення понад 500 палестинських сіл сіоністськими ополченцями та наступне географічне стирання згадок про вигнанців, відмова палестинцям у праві на повернення, поява постійних палестинських біженців і руйнування палестинського суспільства. З того часу історики описують вигнання палестинців як етнічну чистку.

Культ Голокосту

Обкладинка книги
Нормана Фінкельштейна
"Індустрія Голокосту"

Культ Голокосту - явище всілякого насадження пам'яті про Голокост, пропаганди, меморіалізації Голокосту тощо.

Єврей Ісраель Шамір у статті "Кривавий Великдень» д-ра Тоафа" пише що культ Голокосту – просто черговий спосіб сказати, що євреї завжди невинно страждають, а гої завжди винні. Якщо ви відкриєте довоєнні єврейські або юдофільські тексти, то побачите, що місце, яке тепер відведено під Голокост, і раніше не було порожнім. Його просто заповнювали інші сюжети: погроми в Росії, справа Дрейфуса, інквізиція, вигнання з Іспанії, руйнування Храму та, значною мірою, «криваві наклепи».

У  статті "Чому популярний культ Голокосту" Ісраель Шамір зазначає що "догмат єврейського Голокосту виник через багато років після закінчення 2-ї світової та після виходу в інший світ безпосередніх свідків тих подій – на початку сімдесятих; до цього саме слово «Голокост» стосувалося лише варварських бомбардувань союзниками Дрездена і японської Хіросіми, а масової загибелі євреїв в індустріальних масштабах не чули навіть історики війни". А потім шукає відповідь на питання: «Чому культ Голокосту з його храмами у вигляді музеїв Голокосту, що вискочили як гриби після дощу по всьому світу від Небраски до Фіджі, став таким популярним?»