Комплекс Наполеона

Комплекс Наполеона - набір психологічних особливостей, який приписується людям невеликого зросту. Характеризується надмірно агресивною манерою поведінки, що, ймовірно, є компенсацією нестачі росту. Відомий також як синдром Наполеона та синдром коротуна.

"Комплекс Наполеона" або "Синдром коротуна" - набір психологічних якостей, який прийнято приписувати низькорослим чоловікам. Йдеться про зарозумілу, владну, агресивну манеру поведінки, яка покликана компенсувати почуття неповноцінності через занадто низький зріст.

Психологи з'ясували, що існує взаємозв'язок між ростом чоловіка і тим, наскільки виражені у його характері риси так званої «темної тріади» психологічних якостей — психопатії, нарцисизму та макіавеллізму:

•  Психопатія характеризується егоїзмом, імпульсивністю, безсердечністю та схильністю до асоціальної поведінки.
•  Нарцисизм - відсутністю емпатії, самозакоханістю, егоцентризмом, зарозумілістю і зарозумілістю.
•  А макіавелізм — цинізмом, брехливістю, схильністю маніпулювати та експлуатувати інших людей у ​​власних інтересах.

З'ясувалося, що низькорослі представники обох статей, які хотіли б бути вищими, набирають порівняно високі бали за всіма трьома якостями «темної тріади». Однак у чоловіків низького зросту, на відміну від жінок, особливо виражені у характері нарцисичні риси.

Камео

Камео — епізодична роль у фільмі, зіграна відомим актором, спортсменом, політиком. 

Камео — епізодична роль відомої людини в кіно, театральній виставі, теле-або радіопередачі. Саме слово утворене як калька з англійського cameo. Прикметник cameo перекладається як «мініатюрний», а іменник «камея» означає античну прикрасу, вирізану у формі барельєфу на дорогоцінному камені або на морській раковині. У мистецтві «міні-роль» персонажа, що легко впізнається, «прикрашає» художній твір.

У кіно термін «камео» узвичаїв голлівудський продюсер Майкл Тодд. У свій фільм «Навколо світу за 80 днів» 1956 року для більшої касовості він запросив відомого співака Френка Сінатру, коміка німого кіно Бастера Кітона, актрису Марлен Дітріх та багатьох інших зірок, які з'являлися лише у невеликих епізодах.

У кінематографі вирізняють кілька видів камео. Наприклад режисерське камео, коли режисер знімається у власному фільмі. Одним із перших такий прийом використав Альфред Хічкок: у фільмі «Житель» 1927 року він з'явився на сім секунд, а всього знявся у 37 своїх картинах.

Ка́мео (англ. cameo — мініатюрний, епізодичний, від фр. camée) — у широкому розумінні поява у фільмі якоїсь знаменитості, спеціально запрошеної запрошеної продюсером або режисером. Обов'язкова умова — знаменитість з'являється на екрані дуже ненадовго, іноді навіть як статист; часто (хоча й не завжди) її присутність взагалі не зазначена в головних титрах.

Камео (від англ. cameo, від старофранцузького camaieu - каме́я) — епізодична роль (у кіно, в театральній постановці, теле-або радіопередачі, відеогрі і т. д.), виконана відомою людиною і часто не вказана в титрах.

Девіація

Девіація соціальна — широкий спектр відхилень поведінки особистості
від традиційних у даному суспільстві нормативів поведінки.

Соціа́льна девіа́ція, девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) (лат. deviatio, від лат. devio — відхиляюсь) — поведінка особистості, яка не відповідає загальному стандарту. 

Девіа́ція (від лат. de viа, de viatio — збочення з правильної дороги) — відхилення від сформованих у певному суспільстві (соціальній групі) норм і очікувань.

Девіація (від лат. deviation – відхилення) – це система дій і вчинків людини, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Девіація – або девіантна поведінка – це така соціальна поведінка індивідів, яка характеризується відхиленням від прийнятих у певному суспільстві соціальних норм.

Девіація — це відхилення від прийнятих у суспільстві норм, починаючи від незначних і завершуючи найбільш суттєвими та серйозними, що загрожують життєдіяльності окремих груп, суспільству загалом.

Девіація (відхилення) - це поведінка, що не відповідає певній сукупності норм, прийнятих в даній групі або суспільстві.

Мережевість

Мережевість – риса інформаційного суспільства. 

Завдяки глобалізації та масифікації виникає можливість і усвідомлюється необхідність бути включеним у якомога більшу кількість інформаційних потоків та комунікаційних процесів, аби мати більше можливостей для реалізації своїх особистих, професійних, соціальних планів та задач. «Я», ставши жителем «глобального села», у величезному натовпі шукає спільників, найближчих однодумців. Фактично такий світ можна бачити як відкрите, динамічно структуроване та диференційоване поле, тобто мережу, особливу комунікаційну систему та організаційну форму, що легко перебудовується та розростається.

Мережевий тип організації – досить адаптивний і гнучкий, тобто здатен тримати баланс у світі, що постійно змінюється. Мережевість породжує та підтримує комунікаційні процеси на горизонтальному рівні, де відсутня традиційна соціальна ієрархічність, субординація та контроль, а також виникають нові форми стратифікації та реалізації себе. Мережа стає потужним джерелом влади та наділяє кожного її члена потенціалом усієї мережі. Для локальних медіа це означає необхідність шукати ті мережі та вузли, які будуть посилювати її позиції та ресурси.

Мережевість потенціює глобальність, глобальність розвиває мережевість, а масовізованість є умовою і наслідком обох цих тенденцій.

Мережевість пов’язується ще з однією рисою інформаційного суспільства – диджиталізацію (цифровізацією).

Эффект прожектора

Этот психологический эффект, по сути, облегчает жизнь. Потому что напоминает — люди замечают наши ошибки гораздо реже, чем нам кажется.

"Эффект прожектора" подтвердила команда психологов, которая попросила студентов целый день носить футболку со смешной надписью, а затем оценить, сколько людей свернули на нее надпись. Кроме того, исследователи опросили других студентов, не одевавших футболку. Оказалось, что забавные надписи заметили вдвое меньше окружающих, чем считали испытуемые.

Эффект свидетеля

Этот психологический эффект описали социальные психологи Бибба Латане и Джона Дарли. Они провели опыт работы над студентами. На глазах молодежи было инсценировано избиение их однокурсника. Когда участник эксперимента считал, что он единственный свидетель, то в 85% случаев бросался на помощь. Когда рядом был еще один человек — спасать однокурсника бросались 65% студентов. А вот когда участник эксперимента понимал, что рядом есть еще четыре свидетеля, то помогал в 31% случаев.

Этот эффект показывает, что, когда нужна помощь, лучше обратиться к конкретному человеку, а не к толпе.

Эффект Пигмалиона

Этот эффект носит имя героя произведения Овидия — скульптора Пигмалиона, настолько полюбившего одну из своих работ, что она ожила. Психолог Роберт Розенталь провел интересный эксперимент – в начале учебного года он провел тестирование на уровень IQ среди учащихся младших классов. А потом поделился с учителями списком учеников, которые показали самые высокие результаты. Правда, фамилии он выбрал случайно, не считаясь с настоящим уровнем интеллекта детей. В конце года, при повторном тестировании, именно эти учащиеся показали лучшие результаты.

После дополнительных тестов выяснилось, что учителя подсознательно выделяли этих детей и уделяли им больше внимания. Почему так произошло? Ожидания учителей к "особой" группе были выше и, как результат, создали новую реальность.

Розенталь назвал это самовоплощающимся пророчеством — человек бессознательно помогает осуществиться тому, во что верит, о чем говорит и думает.

Масова свідомість

Масова свідомість — один з видів суспільної свідомості, найреальніша форма її практичного існування та втілення. Це особливий, специфічний вид свідомості суспільства, властивий величезній кількості людей (“масі”, “масам”) 

В “ідеалі” масова свідомість мала б дорівнювати сумі свідомостей окремих індивідів, соціальних груп. Однак об’єктивно це неможливо і не буває, а тому йдеться про масову свідомість як збіг (поєднання або перехрещення) основних, найбільш значущих компонентів певної кількості різноманітних (великих і ма
лих) груп суспільства.

Масова свідомість має специфічні ознаки. Це якості, що від повідають певній масі людей у конкретний час. Іншими слова ми, у масовій свідомості сконцентровані знання, уявлення, цінності, норми, які поділяє певна сукупність індивідів. Вони
формуються у процесі спілкування, спільного сприйняття соціальнополітичної інформації, визначення ставлення до неї.

Референтні групи

Референтні групи — це групи, з якими людина ідентифікує себе, вважаючи їх певним еталоном, взірцем поведінки, критерієм діяльності. З такою групою людина порівнює власні вчинки, дії, статус, свідомість, смаки тощо. За великим рахунком референтна група орієнтує людину на конкретний шлях соціалізації, вибір відповідних життєвих альтернатив. Люди завжди намагаються належати, увійти в референтну групу, позаяк саме за її допомогою вони оптимально самореалізуються, самовдосконалюються.

Неформальні групи — це групи, де відносини, контакти між людьми регулюються взаємними симпатіями, певними нормами, що склалися стихійно, або нормами неофіційних інститутів (дружба).

Під малою групою розуміють нечисленну спільноту людей, які перебувають у найбезпосереднішому психологічному контакті 

Технократизм, технократія

Технократія (від грецьк. techne — мистецтво, ремесло, майстерність і kratos — влада, англ. technocracy) — це влада технічних фахівців (технократів), а також ідейнотеоретичне обґрунтування цієї влади, тип політичного режиму, в якому технократи мають домінуюче положення.

Фактично ідеологічні засади технократів прості: вони вважають, що прогрес суспільств, цивілізації загалом дедалі більшою мірою ускладнює суспільне життя, а головне — владу утримують надто вузькі групи спеціалістів.

Про величезне, а то й домінуюче значення в житті суспільства, людей технічних знань, фахівців стверджував ще А. СенСімон, а згодом, в епоху індустріалізації М. Вебер, Д. Гелбейт, Д. Белл, У. Ростоу, О. Тоффлер та багато інших вчених.

Об’єктивно розвиток суспільств щодалі більше потребує професіоналів, професіоналівуправлінців, дієвішого викорис тання новітніх досягнень сучасної науки і техніки. Мало того, управління суспільством, державним апаратом поступово
переходить до професіоналівполітиків, бюрократів, високо кваліфікованих спеціалістів. Однак за всієї об’єктивності абсолютно ідеалізувати цей процес вважати, що колись може статися так, що держава повністю стане аполітичною інституцією, навряд чи варто. Державименеджери поки що можуть бути скоріше об’єктом фантастів, а не реальністю.

Навпаки, суспільна практика демонструє широке проникнення в технічну сферу соціологів, політиків, політологів, психологів, соціальних психологів, екологів та ін.

Административное противоречие

Административное противоречие — нужно совершенствовать систему, но вы не можете или не имеете на это права. Например: вы не можете потратить бюджет, нет времени на создание проекта или вам не хватает персонала. АП касается административных и организационных аспектов выполнения проекта.

Административное противоречие появляется при попытке исполнителя проекта улучшить систему. Но у него может отсутствовать доступ к ресурсам или быть недостаточно знаний для формирования грамотного подхода. Эта проблема разрешается посредством получения дополнительной информации, поиском необходимых ресурсов или принятием соответствующих административных решений.

Административное противоречие — это противоречие между потребностью и возможностью её удовлетворения. Оно возникает, когда в процессе разработки или внедрения нового решения сталкиваются интересы различных групп, подразделений или управленческих структур, что создаёт препятствия для реализации проекта.

Административное противоречие возникает, когда необходимо что-то сделать, но неизвестно каким способом. Это противоречие между потребностью и возможностью ее удовлетворения. Оно часто задается руководителем или заказчиком и выражается в виде нежелательного эффекта (НЭ) - который нужно исправить и формулируется в виде: "Надо выполнить то-то, а как неизвестно", "Какой-то параметр системы плохой, нужно его улучшить", "Нужно устранить такой-то недостаток, но не известно, как", "Имеется брак в производстве изделий, а причина его не известна".

В связи с тем, что такое противоречие, как правило, формулируется руководством (администрацией) оно и называется административным противоречием.

Таким образом, административное противоречие выражается в виде нежелательного эффекта - что-то плохо, или необходимо создать что-то новое неизвестно каким образом.

Інформаційно-психологічні операції (ІПСО)

Інформаційно-психологічні операції (ІПСО) - складна система впливу на психологічний стан цільових груп. Російські ІПСО використовуються для зниження морально-психологічного стану та поширення дезінформації через соцмережі та месенджери.

Інформаційно-психологічні операції (ІПСО, англ. – Psychological Operations, PSYOP) — це різновид  інформаційних операцій, проведення яких передбачає використання на практиці складної сукупності узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних форм, методів і прийомів психологічного впливу. Складаються з політичних, військових, економічних, дипломатичних і власне інформаційно-психологічних заходів, спрямованих на конкретну людину чи групи людей з метою впровадження в їх середовище чужих ідеологічних і соціальних установок, формування помилкових стереотипів поведінки, трансформації в потрібному напрямку їх настроїв, почуттів, волі.

Інформаційно-психологічні операції (ІПСО) - складна система впливу на психологічний стан цільових груп. Російські ІПСО використовуються для зниження морально-психологічного стану та поширення дезінформації через соцмережі та месенджери. Вони використовують шаблонні звернення та співпрацю з українськими каналами для ефективного впливу на громадську думку.