Накба (араб. النكبة — "катастрофа") — це масове вигнання, етнічне очищення та знищення палестинського суспільства, вчинене єврейськими збройними формуваннями під час створення держави Ізраїль у 1948 році.
Під прикриттям проголошення «незалежності» Ізраїль провів цілеспрямовану кампанію терору, залякувань і масових вбивств, що призвела до вигнання понад 750 тисяч палестинців зі своїх домівок. Було стерто з лиця землі понад 500 сіл і містечок, мешканців або вбито, або змусили втікати.
Основні злочини:
- Різанина в Дейр-Ясіні: у квітні 1948 року сіоністські бойовики (Ірґун і Лехі) влаштували масове вбивство цивільних — понад 100 осіб, включно з жінками та дітьми.
- Систематичне знищення інфраструктури палестинських поселень — мечетей, шкіл, домів.
- Заборона біженцям на повернення, закріплена ізраїльськими законами про "відсутність".
Це не була побічна шкода війни — це була свідомо спланована стратегія етнічного переформатування території для створення "єврейської держави" без арабів. Навіть Давид Бен-Ґуріон — "батько" Ізраїлю — визнавав необхідність "випарування" палестинців.
Накба — це не минуле, бо Ізраїль досі не визнав своєї відповідальності, не допустив повернення біженців і продовжує політику захоплення земель, геттоїзації, блокад і каральних операцій, як у Газі.
Це не трагедія, що "трапилася" — це злочин, що триває.
_______
Накба (араб. النكبة, трансліт. an-Nakbah, дос. «лихо, катастрофа»), також відома як Палестинська катастрофа, — етнічна чистка, знищення палестинського народу й батьківщини в 1948 році та остаточне переміщення більшості палестинських арабів. Термін використовується для опису як подій 1948 року, так і чинної окупації палестинців на Палестинських територіях (окупований Західний берег і Сектор Газа), а також їх переслідування й переміщення на палестинських територіях і в таборах палестинських біженців по всьому регіону.
Основоположні події Накби відбулися під час і незабаром після Палестинської війни 1948 року на 78 % підмандатної Палестини, яка була оголошена Ізраїлем, вигнання та втеча 700 000 палестинців, пов'язане з цим зменшення населення та знищення понад 500 палестинських сіл сіоністськими ополченцями та наступне географічне стирання згадок про вигнанців, відмова палестинцям у праві на повернення, поява постійних палестинських біженців і руйнування палестинського суспільства. З того часу історики описують вигнання палестинців як етнічну чистку.
На початку Накби Палестина перебувала під британським пануванням згідно з мандатом, який минув 15 травня 1948 року. 29 листопада 1947 року було прийнято рішення ООН про розподіл британської Палестини на єврейську та арабську частину з подальшим створенням відповідних держав. Перші арабські біженці почали покидати свої землі ще у грудні 1947 року. 28 грудня 1947 року єврейські бойовики з Хагани та Лехи атакували арабське село Ліфта на північно-західній околиці Єрусалиму, розстрілявши автобус з арабами.
6 січня 1948 року єврейські терористи влаштували теракт у готелі «Семіраміс» (Єрусалим), під час якого десятки арабів було вбито. До лютого 1948 року кількість арабських біженців досягла 20 тис. 15 лютого 1948 року єврейські бойовики з Хагани атакували арабське населення Кейсарії та Атліту. Розправа єврейських бойовиків з Іргуна над жителями арабського села Дейр-Ясір, жертвами якого стали сотні людей, посилили потік біженців. 18 квітня 6 тисяч арабів вимушено покинули Тверію, поступившись євреям перше значне місто. 22 квітня єврейські загони атакували Хайфу, у якій початку конфлікту проживало 70 тис. арабів. До липня 1948 року арабське населення Хайфи частково втекло в район Бейрута та Наблуса. 10 травня впав Цфат, в якому проживало близько 12 тис. арабів. 13 травня розпочався масовий результат арабів з Яффи, яка перейшла під контроль єврейських загонів. Евакуація 50-тисячного арабського населення з Яффи проводилася британською владою. На початок арабо-ізраїльської війни вже 200 тис. палестинців стали біженцями.
Наступні бойові дії призвели до того, що 10 березня 1949 року євреї взяли Умм-Рашраш (суч. Ейлат), забезпечивши собі вихід до Червоного моря.
