Московія

Моско́вія (лат. Moscovia, англ. Muscovy, рос. Московия) — широковживана та поширена назва Росії щодо Московського князівства (1263—1547) та Московського царства (1547 — 1721). Походить від столиці — Москви. Уживали в більшості європейських мов і деяких азійських мовах модерної доби. До реформ Петра I (1696—1725) в російській (московській) політичній термінології широко вживались старомосковське поняття «Московське государство» або «Московське царство», після реформ — «Росія» і латинське «імперія». Фігурує на багатьох історичних картах XVI—XIX ст., які виготовляли в Європі. В українській мові широко уживали термін Москівщи́на і Моско́вщина. Відповідно населення до 1725 цілком логічно називали «московити» або «москвини».

На думку історика XIX століття Миколи Костомарова, активне вживання назви Московія в XIX столітті походить від невизнання за Московією і її царями права на назву Русь, якою називали землі Старої, Святої, Середньовічної Русі з центром у Києві і Малої Русі з центром у Галицькій митрополії, в тому числі землі Польської і Литовської Русі, сучасних України та Білорусі, правителями яких вважалися королі Речі Посполитої. Цю назву й дотепер уживають як в московській так і в західній, зокрема історичній, літературі.

Дивіться також:  Проклятие российских просторов

Політична мобілізація

Політична мобілізація - це активізація електорату. Як правило, це звернення до прихильників з якимось меседжем в будь який формі або проведення спеціальних акцій. Зазвичай П.м. проводиться для залучення до політичної діяльності аполітичних верств населення, як правило чиїхось конкретних прихильників, і виведення їх зі стану апатії. Для мобілізації (активізації) є дуже важливим емоційний фактор, тому для "пробудження" виборців застосовуються різні медійні технології з використанням  соцмереж, ТБ, радіо, стрімів, а також засобів наочної агітації. Для створення медійних приводів як правило проводяться різноманітні акції. Інформаційний привід – це неординарна подія, новина, здатна привернути увагу суспільства та викликати підвищену зацікавленість цільової аудиторії.

Політична мобілізація є інструментом, за допомогою якого забезпечується рівень політичної участі прихильників, електорату, який необхідний для ефективного проведення політичної чи виборчої кампанії.

Троцькізм

Троцькізм — політична ідеологія та напрямок марксизму, розроблений російським революціонером Лейбою Троцьким. Троцькізм виник на початку 20 сторіччя, як критика ленінської концепції революції і пролетарської держави. Основу його ідеології і політичної практики складає теорія перманентної (безперервної) революції, сутність якої полягає не в завоюванні пролетаріатом влади і переході до побудови соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленні революційних дій аж до здійснення соціалістичної революції у світовому масштабі.

Колоніалізм

Колоніалі́зм (фр. colonialisme, від лат. colonia — поселення) — політика країни чи групи країн, спрямована на підкорення іншої держави, території або народу за допомогою методів військового, політичного чи економічного примусу. У вузькому значенні політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинутих країн.

 

Політичну основу колоніалізму становило насильницьке позбавлення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, узурповані метрополіями. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією).

 

Це виявляється в:

• політичному пануванні метрополії і, відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;
• різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії та колонії;
• обмеження населення колонії в правах.

Колоніалізм супроводжується економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.  

Див. також: Неоколоніалізм

Реконкіста

1. Слово «реконкіста» означає «відвоювання» (від ісп. Reconquista, «відвоювання»). 

2. Історіографічний термін для позначення військових кампаній (хрестових походів) християнських королівств проти мусульман 722—1492 років на Піренейському півострові, головною метою якої було звільнення південних земель Іспанії та Португалії від мусульман-маврів, які захопили ці землі у VIII столітті.

У вузькому значенні під цим терміном розуміється відвоювання іспанських земель християнами у мусульман, яке почалося майже відразу після вторгнення арабів на Іберійський півострів. Знаменита битва при Пуатьє зупинила їхнє просування до Європи у VIII столітті, після чого християни змогли відвоювати частину північних земель Іспанії. Проте весь процес розтягнувся довгі століття.

Інтернування

Інтернування - у міжнародному праві – примусове видворення (переміщення)
іноземних громадян у особливі місця поселення воюючою чи нейтральною
стороною у зв'язку із збройним конфліктом.

Інтернування (фр. interner — встановлювати на проживання, від лат. internus «внутрішній; місцевий») — примусове затримання, переселення або інше обмеження свободи пересування, яке встановлюється однією воюючою стороною для громадян іншої сторони, що перебувають на її території, або для громадян іншої воюючої сторони, що знаходяться на окупованій першою воюючою стороною території, або нейтральною державою для військовослужбовців воюючих сторін. У деяких випадках інтернуванням називається позбавлення волі або переселення державою своїх громадян, які вважаються неблагонадійними (зазвичай під час воєн або воєнного стану).

Відмінність інтернування від позбавлення волі полягає в тому, що рішення про інтернування приймаються адміністративною або військовою владою, тоді як рішення про позбавлення волі виносяться судовими інстанціями. У період міжнародного збройного конфлікту інтернування комбатантів підпорядковується чітким правилам відповідно до статусу військовополонених.

Лібералізм

Лібералізм - (від лат. liberalis - вільний, що стосується свободи, властивий вільній людині) - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод. 

ЛІБЕРАЛІЗМ - досить широкий ідейний, соціальний та політичний рух з певною соціальною базою, системою політичних партій з програмними стратегічними та тактичними настановами Сьогодні не викликає серйозних наукових розбіжностей теза про множину різних епох (традиційний та новий), стадій (ранній і пізній), регіонів (західноєвропейський та східноєвропейський), ідеологій соціальних верств (дворянський, буржуазний) або різних течій (християнський, національний або навіть соціалістичний). політологічній літературі є як мінімум три основні підходи у вивченні лібералізму. Лібералізм як ідеологічний перебіг, представлений у різні періоди різними соціальними силами, але відданими все ж таки до початкових його канонів, по-друге, як соціально-політичний (організаційно-політичний) рух; , процедур та принципів управління, що створюють можливість проводити ліберальну політику на державному рівні у всіх сферах суспільного життя. 

Плутократія

Плутократія (грец. plutocratia — влада багатіїв) — політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам панівного класу; купка найбагатших представників панівного класу.

Оруеллізм

Оруеллізм — пропагандистське маніпулювання фактами, словами, поняттями та цілеспрямоване спотворення правди, історичного минулого, істини з боку владних структур, які чинять ідеологічний вплив на суспільну мораль через засоби масової інформації та прагнуть досягти цілковитого контролю над суспільством. Термін походить від імені англійського письменника Е. Блера (псевдонім Дж. Оруелл; 1903—1950) — всесвітньо відомого автора роману-антиутопії «1984».

Неолібералізм

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberalis — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Неоколоніалізм

Неоколоніалізм - система нерівноправних політичних і економічних відносин, нав'язувана імперіалістичними державами колишнім колоніям. Спрямований на збереження імперіалістичної експлуатації та залежності народів цих країн. 

Методи неоколоніалізму: надання економічної «допомоги», обумовленої певними політичними поступками на користь імперіалістів, укладення нерівноправних договорів і угод, підтримка найреакційніших сил, розпалювання міжнаціональної ворожнечі і сепаратизму, організація змов проти патріотичних політиків, втягування молодих незалежних держав у воєнні та економічні блоки під егідою імперіалістичних держав (див. напр. сучасну політику Росії щодо України).
Поряд з цим застосовуються і методи «традиційного» колоніалізму: втручання у внутрішні справи колишніх колоній, прямий військовий тиск, відкрита інтервенція, створення маріонеткових режимів.

Неоконсерватизм

Неоконсерватизм (грец. neos — новий і лат. conservare — зберігати) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс багатьох провідних країн світу наприкінці XX ст. («рейганоміка», «тетчеризм»).

Січові стрільці

Січові стрільці - військова формація, яка була створена у Києві в листопаді 1917 року й проіснувала у складі армій Української Народної Республіки та Української Держави до грудня 1919 року. Аби відрізнити вояків цього формування від галицьких УСС, їх називали Січовими Стрільцями, іноді з додатком «київські».

До складу цього підрозділу увійшли колишні українські військовополонені, які воювали у складі Легіону УСС та австрійської армії й потрапили у полон до росіян у 1915—1917 роках. Після Лютневої революції 1917 року у Росії їх було звільнено із таборів для військовополонених. Більшість засновників Січових Стрільців були колишніми вояками Легіону Українських Січових Стрільців.
Наказ про створення Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців було видано 12 листопада 1917 року. Цей курінь став, урешті, першим національним підрозділом Армії УНР. Утвердження куреня як найбоєздатнішої частини Армії УНР нерозривно пов’язане з діяльністю на посту його командира полковника Євгена Коновальця, який очолив підрозділ у першій декаді січня 1918 року. Євген Коновалець реорганізував курінь, застосувавши при цьому ідейні  та організаційні засади Легіону УСС. Водночас, бажаючи підкреслити загальноукраїнський, а не суто регіональний характер підрозділу, полковник наполіг на офіційній зміні його назви на 1-й курінь Січових Стрільців. Тоді ж до складу куреня були включені й наддніпрянці.