З точки зору курки
Господар годує курку, пестить і плекає, у неї все добре. З точки зору досвіду курки так має тривати завжди. Але одного дня господар приходить і відрубає курці голову. Рассел каже "З точки зору курки ніщо не передбачало такого кінця".
Бертран Рассел, міркуючи про однобічність і обмеженість чуттєвого досвіду, ілюстрував свої думки досить кумедною конструкцією умоглядного «відношення» звичайної домашньої курки до людини.
*
Так, весь життєвий досвід курки дає їй цілком конкретний, достовірний і позитивний образ людини: «Це величезна істота, яка щодня годує мене. Людина – це їжа, це життя». У контексті цього уявлення людина дійсно є добрим чарівником, який і існує, мабуть, тільки для того, щоб курці було добре.
*
Однак настає-таки день невеселих одкровень, коли «добрий чарівник» приходить лише для того, щоб схопити одну з курок, і, відійшовши з нею трохи вбік, відчепити сокирою голову. Тобто, виявляється, «добрий чарівник» годував курку тільки для того, щоб вона, дійшовши до потрібного віку-ваги, перетворилася на ЙОГО ЇЖУ!..
Втім, останній висновок (про те, що вона лише їжа) курці вже недоступний. Для неї, за секунду до загибелі, людина – лише садист, який чинить абсолютно безглузде, невмотивоване нічим вбивство. Їжею вона стає вже після, в м'яко кажучи, несвідомому стані, і не має можливості осмислити той факт, що, в принципі, людина умертвляє її невільно, - лише виходячи з необхідності власного виживання.
*
Отже, бідна курка все своє життя приймає людську турботу як належне, вважаючи, що це є т. зв. "передвстановлена гармонія". В останній момент життя вона проклинає людину за мерзенну зраду, але свій досвід вона вже не в змозі передати іншим курям. Людина ж, у свою чергу, переслідувала свої абсолютно конкретні цілі, які ніяк не співвідносні з цілями курей (крім, мабуть, їхнього здоров'я та ваги).
Курка Рассела/Індичка Талеба. Проблема індукції
"Ситуація з індичкою узагальнюється так: та рука, що вас годує, може згодом згорнути вам шию" - Н. Талеб
Приклад курки/індички, що вірить у своє благополучне майбутнє тільки на підставі досвіду, що спостерігається, в сучасних реаліях стає все більш гострим і актуальним. Як не стати індичкою, якою звернули голову в момент, коли її віра у добробут, стабільність та правильність системи була, можливо, на максимумі?
Проблема індукції — лише одна з інших логічних і когнітивних помилок і спотворень, але почати можна саме з неї.
Бертран Рассел:
«Досвід показує, що часте повторення певної однорідної послідовності чи співіснування деяких речей є причиною нашого очікування, що та сама послідовність чи співіснування трапляться знову. Їжа, яка має певний вигляд, має певний смак, і для нас буде справжнім шоком виявити, що знайома на вигляд їжа має зовсім інший смак. ...
Домашні тварини чекають на їжу, коли вони бачать людину, яка зазвичай їх годує. Ми знаємо, що всі ці приблизні очікування однаковості дуже вразливі. Людина, яка весь час годувала курку, якось замість годування відрубує їй голову, демонструючи тим самим, що для курки був би корисніший більш тонший погляд на однорідність природи.Цю ж проблему неодноразово торкався у своїх книгах Насім Талем («Чорний лебідь», «Антихрупкість» тощо);
Проте всупереч необґрунтованості таких очікувань вони все ж таки існують. Вже сам той факт, що щось трапляється кілька разів, спонукає тварин і людей очікувати, що це станеться знову. Таким чином, наші інстинкти напевно змушують нас вірити у завтрашній схід сонця, але ми можемо виявитися не в кращому становищі, ніж курка, якій несподівано звернули шию».
(Б. Рассел «Проблеми філософії»)
«М'ясник відгодовує індичку тисячу днів; з кожним днем аналітики все більше переконуються в тому, що м'ясники люблять індичок «зі статистичною достовірністю». М'ясник продовжує відгодовувати індичку, доки до Дня подяки не залишиться кілька діб. Тут м'ясник підносить індичці сюрприз, і вона змушена переглянути свої теорії - саме тоді, коли впевненість у тому, що м'ясник любить індичку, досягла апогею і життя індички начебто стало спокійним і напрочуд передбачуваним.
...
З цієї історії ми можемо вивести головну оману з тих, що завдають максимальної шкоди: відсутність доказів близькості катастрофи ще не означає, що ми довели, що катастрофи не буде...»
Як можна логічним шляхом дійти від конкретних прикладів до загальних висновків? Наскільки ми знаємо те, що знаємо? Звідки нам взяти впевненість, що наших спостережень за об'єктами та подіями достатньо для того, щоби домислити їхні інші властивості? У будь-якому знанні, почерпнутому зі спостережень, таяться пастки.
Уявіть собі індичку, яку годують щодня. Щодня годівля зміцнюватиме птаха в переконанні, що в житті існує загальне правило: щодня доброзичливі представники роду людського, які «дбають про його благо», як сказав би політик, насипають у годівницю зерно. Напередодні Дня подяки з індичкою станеться щось несподіване. Це щось спричинить перегляд переконань».
«...як ми можемо пророкувати майбутнє, ґрунтуючись на знанні минулого; чи більш узагальнено: як ми можемо визначити властивості (нескінченного) непізнаного на підставі (кінцевого) пізнаного? Подумайте ще раз про годування: що індичка може дізнатися про свою завтрашню долю виходячи із вчорашніх подій? Можливо, чимало, але, безперечно, трохи менше, ніж їй здається, і саме в цьому трохи менше — вся загвоздка».
«Зробимо крок вперед і розглянемо найзлісніший аспект індукції: ретроспективне навчання. Уявіть собі, що досвід індички має не нульову, а негативну цінність. Вона будувала свої висновки на спостереженнях, як нам усім рекомендують (зрештою це вважається науковим методом). Її впевненість зростала але мірою того, як зростала кількість дружніх частувань, і її почуття безпеки теж зростало — хоча судний день невідворотно наближався. Як не дивно, почуття безпеки та ризик досягли максимуму одночасно! Але проблема набагато ширша; вона стосується природи емпіричного знання як такого. Щось функціонувало й минулому, поки що... поки несподівано не перестало, і те, що ми дізналися з цього минулого, виявляється у кращому разі несуттєвим чи хибним, у гіршому — небезпечно дезорієнтуючим.
...
Ви спостерігаєте за поведінкою гіпотетичної змінної тисячу днів. Це може бути будь-що (з невеликими видозмінами): продаж книги, артеріальний тиск, злочини, ваш дохід, акції компанії, відсотки за кредитом, кількість недільних парафіян у конкретній парафії Грецької православної церкви. Далі, на підставі лише накопичених даних ви робите якісь висновки про тенденції та прогноз на наступну тисячу днів, а то й на п'ять тисяч. На тисячу перший день — бабах! — відбувається суттєвий перелом, що ніяк не підготовлений подіями минулого.
Історія процесу упродовж понад тисячі днів нічого не говорить про те, що відбудеться далі. Це наївне прогнозування майбутнього за зразком минулого може ставитись до чого завгодно».
«Наше завдання – просто зрозуміти, «як не бути індичкою».
* * *
Подібний перебіг міркувань може призводити до помилок у різних сферах і ситуаціях — у людських відносинах, у бізнесі, у відносинах індивід і суспільство/соціальна група тощо.
Упродовж якогось часу окрема людина, будь-яка соціальна група, влада, політичний лідер тощо. можуть не робити якихось небезпечних дій і поводитися в цілому передбачувано і навіть заспокійливо, але це зовсім не означає, що саме так буде завжди і ми не зіткнемося з авантюрними, небезпечними і навіть деструктивними діями. Ринкова економіка, наприклад, може протягом певного часу бути відносно стабільною, але це не означає, що будь-якої миті може нагрянути найсерйозніша економічна криза. Тривалість мирного періоду зовсім не означає, що так завжди буде. Історія Йозефа К. з «Процесу» Кафки також у якомусь сенсі про те саме. Прикладів можна навести дуже багато, у тому числі й протилежного характеру.
Очевидно, що для подібних узагальнюючих висновків недостатньо простих спостережень, навіть тривалих. Найкраще не тільки мати уявлення про всі можливі логічні та когнітивні помилки та спотворення, але головне — прагнути до системного, комплексного, контекстуального або, як пише Едгар Морен, складного мислення.
Тільки так і можна наблизитися до розуміння того, як функціонує соціально-економічна система в цілому, влада, як виникають і самовідтворюються проблеми, конфлікти та протиріччя і як ми можемо все це змінити.
------
Має сенс окремо згадати ситуацію даблбайнду, яка має суттєві відмінності від зустрічі з горезвісним Чорним лебедем, хоча й у чомусь перегукується з останньою. Що стосується даблбайнда його «жертва» (умовний термін, так системна парадигма виключає такі визначення, є ярликами) програє у буль-якому випадку, за будь-якого розкладу. Іншими словами, наприклад, є вимога/припис виконати будь-яку дію (або пристосуватися до якоїсь ситуації), за невиконання якої має бути покарання/санкції, тобто ти програєш. Але насправді покарання буде в будь-якому випадку, чи виконаєш припис, чи не виконаєш, пристосуєшся, або не пристосуєшся — ти програєш у будь-якому випадку (у якихось випадках покарання чи програш може бути неявним і мати складний характер). Один із найкращих прикладів — спроби пристосуватися до соціального порядку, який починає набувати репресивних та деструктивних рис. Та й пристосування до ринку не гарантує, що непередбачувана ринкова стихія одного дня не викине тебе на свою узбіччя.
------
Проблема індукції порушується майже у всіх книгах з логіки та психологічної літератури, що розглядає питання когнітивних помилок та спотворень.
Питання, яке ставлть Рассел і Талеб серйозне (та куди вже серйозніше!) - Як ми розуміємо світ, у якому живемо. Соціальний світ. Чи не перебуваємо ми в положенні тієї самої курки/індички?
