Соросизм

1. Соросизм - система неоліберальних поглядів та понять, тип фінансово-економічного і політичного мислення.
2. Соросизм - назва нової ідеології, яка включає в себе неолібералізм з серйозним американо-ковбойським акцентом.
3. Соросизм - проект зміцнення класового панування великого капіталу.
4. Соросизм - система засобів і пропагандистська програма їх підтримки для встановлення панування фінансово-промислових груп в економіці та політиці.
5. Соросизм - прагнення "господарів грошей" послабити народи, щоб легше їх грабувати і легше ними управляти.

Назва походить від прізвища Джорджа Сороса - американського фінансосого спекулянта і трейдера з єврейським корінням.

Соросизм має широке значення та охоплює: 1) ідеологію; 2) спосіб урядування; 3) пакет політичних програм

Соросизм передбачає мінімізацію втручань держави в соціально-економічні процеси.

Коротко мету соросизму можна передати двома словами "приватизація та дерегуляція".

Соросизм призводить до загострення соціальних протирічь, є антисоціальним і антидемократичним явищем, спрямованим на  відновлення і зміцнення класового панування великого капіталу.

Основою і системою етичних норм соросизму є ринковий обмін. Соросизм зводить нанівець роль держави і заснований на ринковій інтерпретації всіх типів громадських зв'язків: кожна людина розглядається як вільний підприємець, який організовує власне життя як підприємство, а кожну соціальну взаємодію - як контракт (акт купівлі-продажу).

Прихильники ідей соросизму та агенти Сороса (соросята) вважають, що на державу має бути покладена лише відповідальність за забезпечення законності та ладу, надання публічних благ та захист положень конституції, які забезпечують існування ринку. Відповілно до ідей соросизму приватна власність та вільний ринок є механізмами децентралізації ухвалення рішень.

Соросизм відкидає існування державної власності, лише приватна власність є незамінною частиною суспільного ладу. Виходячи з цього соросизм передбачає приватизацію державних підприємств та іншого державного майна.

Соросизм передбачає часткову приватизацію систем освіти та охорони здоров'я та пенсійної системи (в тих сферах де вони приносять прибуток). Відповідно до теорії соросизму, замість розподільчої солідарної пенсійної системи в пострадянських країнах має бути створена накопичувальна система, яка отримуватиме фінансування з інвестованого капіталу. Замість державної системи охорони здоров'я, має бути створена система приватного медичного страхування за зразком американської. У підсумку за медичні послуги доведеться сплачувати великі суми, а реформована медична система стає фактично дворівневою та нестиме непередбачувані великі фінансові ризики для пацієнтів.

Соросизм - це марксизм-ленінізм навпаки: «Першим кроком в олігархічній революції є перетворення олігархів в панівний клас, згортання демократії. Олігархат використовує своє політичне панування для того, щоб вирвати у народу крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в своїх руках, тобто олігархату, організованого як пануючий клас».

Соросизм в першу чергу руйнує принцип представницької демократії. Для ілюстрації можна подивитися на сучасний український парламент - у ньому відсутнє безпосереднє громадянське представництво.

Відповідно до доктрини соросизму, влада є продуктом олігархічної системи і покликана їй служити.

Реалізація доктрини соросизму передбачає руйнацію громадського контролю над публічними ресурсами і публічними засобами: ЗМІ, монополіями, інфраструктурами. Його відсутність знищує можливість домінування в країні середнього класу, людей з помірними статками, мотиваціями, моральними критеріям і так далі.

Соросизм кровно зацікавлений перебудувати буль-яку державу "під себе", щоб мати можливість використовувати її у своїх бізнесових інтересах. За таких умов справжнє демократичне реформування будь-якої країни неможливе за визначенням. Таким чином соросизм загрожує країнам рухом у геть протилежному напрямку — до авторитаризму, диктатури, масового порушення прав людини.

Для реалізації своїх перетворень, сосросизм намагається усунути деякі установи громадянського суспільства, наприклад, заборонити профспілки, або звести їх роль нанівець.

По своїй суті соросизм є ні що інше як Grand corruption. Причому багато соросівських структур та ЗМІ орієнтовані нібито на боротьбу з корупцією, хоча насправді воні створюються для боротьби з конкурентами. Для ефективного здійснення цієї боротьби, соросята намагаються монополізувати право звинувачувати в корупції і таврувати словом "корупціонер".

Центральне місце в реалізації реформ соросизму посідають усіляки фінансовані Соросом та його місцевими бізнес-структурами "офіси реформ", які створюються як консультативні органи при ключових міністерствах та секретаріатах президента і готують проекти законів для проведення структурних перетворень.

В багатьох країнах Сорос витрачає значні кошти на створення і утримання мережі інституцій (НГО, фондів, ЗМІ) та агентів (соросят - псевдоекспертів, псевдожурналістів, підкуплених чиновників) які просувають і відстоюють інтереси та ідеї фінансосого спекулянта та лобіюють інтереси його бізнесу. Соросята нехтують громадянськими правами і національними інтересами задля проведення соросівських "економічних реформ". Соросятами рухають жадібність і бажання відібрати все, що знаходиться у народній власності.

Економічна політика соросизму є згубною для вирішення проблем кризових економік і підтримки соціальної справедливості, та спрямована на істотне зниження стандартів у сфері праці і наступу на права профспілок, зростаючу шкоду навколишньому середовищу. 

Соросизм є руйнівним для економічних систем пострадянських країн, і призводить до їх зубожіння, деіндустріалізації і структурної деградації економік.  Масштабна приватизація підприємств, які продаються за заниженими цінами, призволить до їх  потрапляння під контроль декількох олігархичних груп. Як наслідок, в економіці спостерігається подальша концентрація капіталу в руках олігархів.

Соросизм  намагається вкорінити у громадській свідомості міф про цивілізованість і безальтернативність вільного ринку і невтручання держави, особливо в порівнянні з «тоталітаризмом».

Соросизм спрямований виключно на отримання миттєвого прибутку і якнайшвидше  пограбування народів та держав. Соросизм не передбачає інвестицій в нові технологічні виробництва, в створення робичих місць - це не є спеціалізацією соросят. Виходячи з цього в системі соросизму не потрібні Ілони Маски - Сорос їх не шукає, не виховує і не фінансує. В соросята, як правило набирають журналістів (для про ведення пропагандистських компаній і восхваляння соросизму і соросят) і "інвестбанкирів" (для здійснення фінансових спекуляцій).

Одним із завдань соросят-медійників є представлення Сороса як мізантропа (філантропа) – щоб звільнити структури Сороса від підозр в лобіюванні його бізнесу.

Найбільш ефективним засобом соросизму є різні способи дезорганізації населення, особливо ідейної. Тому «кинути кістку» соціалки, вчинити розборки щодо управління житлом, посіяти національний, релігійний, демократичний розбрат, прищепити заздрість до інших соціальних груп, насадити рвацтво і індивідуалізм - відповідає корінним установкам соросизму та інтересам його бенефіціарів.

 

Сорос завжди, приходячи в ту чи іншу країну, в те чи інше проблемне поле, шукає релігійні, етнічні, соціальні протиріччя, вибирає модель дії по якомусь одному з цих варіантів і їх поєднанню і намагається розігріти - вчинити психоз ті істерику навколо цих питань.

Соросизм спричиняє кризу інститутів, люди все менше вірять в демократію і виступають вже не тільки проти економічного курсу та реформ, а й проти еліт, експертів, ЗМІ і так далі. Тому що вони розуміють, що в системі соросизму навіть за умов економічного зростання лише еліта отримує всі блага, а простим людям не дістається нічого. Ідеологія соросизму передбачає, що під час криз та занепадів еліта не повинна розділяти труднощі з народом, адже соросизм сповідує вседозволеність і обраність еліт. І хоча про це не прийнято публічно заявляти, це зрозуміло з поведінки тих, кого називають "соросятами".

Соросизм знищує незалежність і цінності національних держав.

Ідеологія соросизму передбачає не лише легалізацію одностатевих шлюбів і обмеження народжуваності, а й необмежену міграцію з країн третього світу. В багатьох країнах ці програмні установки Сороса сприймають як реальну загрозу збереженню національної релігійної та культурологічної ідентичності. Фонди Сороса не приховують фінансування сумнівних "реформ" з етикеткою «демократичного розвитку». Сорос вкладає десятки мільйонів доларів в неурядові організації, які лобіюють інтереси маргінальних співтовариств - від ЛГБТ і секс-працівників до споживачів легких наркотиків.

 

Експерти вважають, що для протидії соросизму потрібно створювати систему, в яку входив би моніторинг, система швидкого реагування і т.п. При цьому слід враховувати, що у кожної країни своя специфіка, тому треба думати про те, як дана система може бути побудована з урахуванням менталітету того чи іншого регіону, нації, її історії. Однак в боротьбі з «кольоровими революціями» є й універсальні, базові принципи і підходи, які застосовуються на будь-якому грунті. Одним з таких принципів є контроль фінансових потоків, які направляються для організації «кольорових революцій», майданів, акцій протесту, підживлення протестних рухів, грантів для підтримки мереж поширення дезінформації, «кольорових» активістів, пропагандистів і вербувальників. В основному ці кошти перераховуються західними структурами, що спеціалізуються на «підтримці демократії» (USAID, фонди Сороса і Макартуров і т. д.), національним некомерційним організаціям (НКО), недержавним організаціям (НДО) або неурядовим організація (НУО) (англ. non-governmental organization, скорочено NGO), що працюють під «західною парасолькою».

* * *
В 2017 прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив, що наплив в країні іноконфессіональних мігрантів відбувається відповідно до «плану Сороса», який передбачає розмивання європейських цінностей та європейської ідентичності шляхом демографічної експансії мусульман.

В 2017 петиція про визнання Джорджа Сороса терористом набрала за 10 з лишком днів 100 тисяч підписів на сайті Білого дому. Мільярдера звинуватили в прагненні підірвати конституційний лад в США та інших країнах де він здійснює свою діяльність, навіть в Угорщині та Ізраїлі, які для Сороса є рідними.

Чимало офіційних осіб різних країн звинувачували  Сороса не лише в інвестиційному «стерв'ятництві» - наживі на чужих бідах, а й у політичній вмотивованості його дій.

Також мільярдера критикував гуру економічної науки, майбутній нобелівський лауреат Пол Кругман. Він навіть ввів в обіг термін «соросята» для позначення спекулянтів, які маніпулюють ринками і влаштовують кризи по всій земній кулі. Крім недобросовісних фінансових спекуляцій, Кругман звинувачував Сороса ще і в тому, що той без докорів сумління використовує особисті зв'язки для отримання інсайдерської інформації. Так, в 1998 році він звинуватив мільярдера в змові з майбутнім головою ЦБ Бразилії Антоніу Фрага. Маючи дані про фінансову політику держави, Сорос, за словами Кругмана, щосили скуповував боргові зобов'язання південноамериканської країни.

З 1980-х років бізнесмен розгорнув найактивнішу "благодійну" (насправді лобістську) діяльність, фінансуючи сотні неурядових організацій по всьому світу як через гранти, так і безпосередньо. Частина цих НКО була нібито політично нейтральна: підтримувала "експертів" в галузі "економічних" наук та фінансувала економічні проекти в країнах третього світу. Але інша частина активно займалася політикою, що спричиняє чимале роздратування у їх опонентів. 

Бізнес-біографія Джорджа Сороса свідчить про те, що його бажання інвестувати в ту чи іншу країну майже завжди збігається з початком в цій країні масштабних економічних криз. Як справжній спекулянт, зазвичай Сорос з'являється на сцені в моменти, які передують криз. Саме тоді можна заробити великі гроші, якщо вчасно мати доступ до потрібної інформації.

Світові ЗМІ неодноразово писали, що Сорос звик заробляти на інсайдерських даних і зв'язках в урядах - саме для цього й існують його благодійні фонди, які щедро фінансують різні громадські проекти в різних країнах, даючи йому вхід в різні державні кабінети. На грантах його українського фонду "Відродження" вже виросло кілька поколінь українських чиновників. Особливо велику увагу Сорос приділяє ЗМІ - саме через медіа можна впливати на настрої інвесторів.

 

Прем'єр-міністр Малайзії Мохатхір Мохамад назвав Сороса "безжалісним лиходієм" і "кровососом".

Про схильність Сороса до махінацій писав ще його колишній партнер, інший всесвітньо відомий фінансист Джим Роджерс. За його словами, в 1979 році Комісія з цінних паперів і бірж провела розслідування щодо інвестицій фонду Quantum в компанію Computer Sciences Corporation.

Ось що писав про це Роджерс: 

"Комісія стверджувала, що мій партнер Джордж Сорос займався незаконними махінаціями. Його звинувачували в тому, що він продавав без покриття акції тільки тому, щоб покрити свої незабезпечені операції викупом акцій за нижчою ціною після публічної оферти. Йому запропонували підписати судову ухвалу про затвердження мирової угоди, в якому він і компанія визнавалися невинними, але обіцяли більше так не робити. "Навіщо нам погоджуватися? - питав я його. - Навіщо підписувати, якщо ми нічого не зробили? Навіщо, щоб всі думали, що ми займалися махінаціями?" - "Тому що я так і робив". Це мене вразило. Я сказав: "Джордж, моя репутація означає для мене більше, ніж мільйон доларів". І добре запам'ятав відповідь: "А для мене - ні". Звичайно, він говорив жартома, але приблизно це і мав на думці: заробляння грошей означало для нього більше за все інше".

Багато інших фактів бізнес-біографії Сороса підтверджують, що найвигідніші його угоди були далеко не найчеснішими.

Соросизм розколов Грузію та Україну.
"Сорос - це Ленін сучасності!"

«Соросятня» - это представители иностранных резидентур

Див. також:
Соросята
Корисний ідіот
Grand corruption
Клептократия