Маніхе́йство — іранська дуалістична релігія, названа на честь засновника Мані ІІІ ст. Складена з вавилонсько-халдейських, юдейських, християнських, іранських (зороастризм) гностичних уявлень. Поруч із зороастризмом і мітраїзмом було однією з найвпливовіших іранських релігій.
Маніхейство — мертва дуалістична релігія іранського походження, заснована в третьому столітті нашої ери пророком Мані (бл. 216-274 н.е). Зародилося у Вавилоні (на той час провінція Персії). На розквіті релігія мала послідовників, які проживали від Північної Африки до Китаю .
Теологічно маніхейство є дуалістичною релігією, яка вела постійну боротьбу між силами добра і зла у Всесвіті. Це також еклектична релігія, яка намагалася забезпечити синтез попередніх релігійних вчень. Його засновник Мані стверджував, що є останнім пророком усіх релігій.
Маніхейство мало правдоподібне пояснення причини того, чому зло, яке існує у світі, є істотним і небезпечним. Таким чином вчення Мані порівнюється з християнським поглядом послідовників Августина, згідно з яким зло не є другорядним. Однак його космічний дуалізм Бога і сатани неприйнятний для будь-якого монотеїста, який вірить в єдиного верховного Бога добра.
Маніхе́йство — поняття дуже складне і багатогранне. Ця доктрина
легко адаптує під себе будь-яку релігію або політичну ідеологію, надає
їм фанатичного характеру та нетерпимості до ідеологічних опонентів. Маніхейство – це ототожнення себе та власної
позиції з абсолютним добром, а позиції опонента – з абсолютним злом.
Маніхейство — це багатолика у часі і просторі система актуалізації зла і наділення його рисами «всемогутності» , яке тягне своє міфологічне коріння із темного минулого крізь присмерки теперішнього в пітьму майбутнього. Йому протистоїть «світло добра».
Маніхейство ґрунтується на ненависті до основних образів, символів і смислів християнського світу. Грецька мова Гомера не знала минулого часу. Маніхейство ненавидить теперішній. Заперечує повноту життя в Христі, в Церкві та в суспільстві, протистоїть Європі, лицарству.
Сучасне маніхейство все більше й більше політизується, оскільки ця концепція дуже зручно виправдовує мілітаризм і ксенофобію. Ніхто не стане чинити опір боротьбі зі «світовим злом», і ніхто не погодиться з тим, що воно має бути знищене і переможене «воїнами світла». Політична релігія добре вписується в цю концепцію. Вона робить цю боротьбу сакральною, містично значущою. Порівняно з нею життя людини нічого не вартує, його можна легко віддати, стаючи «мучеником» війни за «світло» і «добро».
Політична релігія – це завжди маніхейство. Є «вони» – вороги, і є «ми» – сили «добра» та «світла». І є боротьба за якусь «вселенську правду». Так, політична релігія вчить вмирати за те, щоб хтось міг на цій ідеї добре заробляти або захищати свої фінансові інтереси. Люди, для сучасних ідеологів маніхейства, – лише матеріал, за допомогою якого можна досягати своїх цілей. Але щоб цей матеріал міг слухняно воювати і вмирати за їхні гроші та інтереси, потрібно вселити йому, що насправді вони воюють за «ідею», за «націю», за «батьківщину», за «незалежність», за «українську ідею» або «русский мир», за Бога – ну, загалом, за те, що так чи інакше викликає асоціації з добром і світлом.
