Курка Рассела/Індичка Талеба. Проблема індукції

З точки зору курки

Господар годує курку, пестить і плекає, у неї все добре. З точки зору досвіду курки так має тривати завжди. Але одного дня господар приходить і відрубає курці голову. Рассел каже "З точки зору курки ніщо не передбачало такого кінця". 

Бертран Рассел, міркуючи про однобічність і обмеженість чуттєвого досвіду, ілюстрував свої думки досить кумедною конструкцією умоглядного «відношення» звичайної домашньої курки до людини.

*
Так, весь життєвий досвід курки дає їй цілком конкретний, достовірний і позитивний образ людини: «Це величезна істота, яка щодня годує мене. Людина – це їжа, це життя». У контексті цього уявлення людина дійсно є добрим чарівником, який і існує, мабуть, тільки для того, щоб курці було добре.

*
Однак настає-таки день невеселих одкровень, коли «добрий чарівник» приходить лише для того, щоб схопити одну з курок, і, відійшовши з нею трохи вбік, відчепити сокирою голову. Тобто, виявляється, «добрий чарівник» годував курку тільки для того, щоб вона, дійшовши до потрібного віку-ваги, перетворилася на ЙОГО ЇЖУ!..
Втім, останній висновок (про те, що вона лише їжа) курці вже недоступний. Для неї, за секунду до загибелі, людина – лише садист, який чинить абсолютно безглузде, невмотивоване нічим вбивство. Їжею вона стає вже після, в м'яко кажучи, несвідомому стані, і не має можливості осмислити той факт, що, в принципі, людина умертвляє її невільно, - лише виходячи з необхідності власного виживання.

*
Отже, бідна курка все своє життя приймає людську турботу як належне, вважаючи, що це є т. зв. "передвстановлена гармонія". В останній момент життя вона проклинає людину за мерзенну зраду, але свій досвід вона вже не в змозі передати іншим курям. Людина ж, у свою чергу, переслідувала свої абсолютно конкретні цілі, які ніяк не співвідносні з цілями курей (крім, мабуть, їхнього здоров'я та ваги).

Накба

Накба (араб. النكبة — "катастрофа") — це масове вигнання, етнічне очищення та знищення палестинського суспільства, вчинене єврейськими збройними формуваннями під час створення держави Ізраїль у 1948 році.

Під прикриттям проголошення «незалежності» Ізраїль провів цілеспрямовану кампанію терору, залякувань і масових вбивств, що призвела до вигнання понад 750 тисяч палестинців зі своїх домівок. Було стерто з лиця землі понад 500 сіл і містечок, мешканців або вбито, або змусили втікати.

Основні злочини:

• Різанина в Дейр-Ясіні: у квітні 1948 року сіоністські бойовики (Ірґун і Лехі) влаштували масове вбивство цивільних — понад 100 осіб, включно з жінками та дітьми.
• Систематичне знищення інфраструктури палестинських поселень — мечетей, шкіл, домів.
• Заборона біженцям на повернення, закріплена ізраїльськими законами про "відсутність".

Це не була побічна шкода війни — це була свідомо спланована стратегія етнічного переформатування території для створення "єврейської держави" без арабів. Навіть Давид Бен-Ґуріон — "батько" Ізраїлю — визнавав необхідність "випарування" палестинців.

Накба — це не минуле, бо Ізраїль досі не визнав своєї відповідальності, не допустив повернення біженців і продовжує політику захоплення земель, геттоїзації, блокад і каральних операцій, як у Газі.

Це не трагедія, що "трапилася" — це злочин, що триває.
_______

Накба (араб. النكبة‎, трансліт. an-Nakbah, дос. «лихо, катастрофа»), також відома як Палестинська катастрофа, — етнічна чистка, знищення палестинського народу й батьківщини в 1948 році та остаточне переміщення більшості палестинських арабів. Термін використовується для опису як подій 1948 року, так і чинної окупації палестинців на Палестинських територіях (окупований Західний берег і Сектор Газа), а також їх переслідування й переміщення на палестинських територіях і в таборах палестинських біженців по всьому регіону.

Основоположні події Накби відбулися під час і незабаром після Палестинської війни 1948 року на 78 % підмандатної Палестини, яка була оголошена Ізраїлем, вигнання та втеча 700 000 палестинців, пов'язане з цим зменшення населення та знищення понад 500 палестинських сіл сіоністськими ополченцями та наступне географічне стирання згадок про вигнанців, відмова палестинцям у праві на повернення, поява постійних палестинських біженців і руйнування палестинського суспільства. З того часу історики описують вигнання палестинців як етнічну чистку.

Синдром відкладеного життя

Синдром відкладеного життя (або невроз відкладеного життя) — це звичка жити “потім”.

Синдром відкладеного життя – це стан людини в очікування сприятливого часу для щасливого життя.  

Людина думає, що колись у її житті настане ідеальний момент, щоб почати жити так, як вона цього хоче. Варто лише потерпіти та дочекатися його.

Однак така психологічна установка лише відбирає цінний час і не призводить до жодних позитивних результатів. З точки зору психології синдром відкладеного життя – це невротизм, необхідність відмовити собі в чомусь, зберігаючи примарне розуміння, яким має бути майбутнє.

Ефект хамелеона

У психології існує велика різноманітність синдромів і ефектів. Багато з них мають метафору в назві, щоб краще поясніти суть ефекту. Деякі з них - синдром Пітера Пана, синдром Єрусалиму, синдром Отелло, ефект Бен Франкліна, ефект Мандели тощо. 

Серед них можна виділити ефект хамелеона.

Ефект хамелеона - тенденція неусвідомлено наслідувати поведінку людей, з якими ми спілкуємося. 

Вважають, що сенс існування ефекту хамелеона встановити щось схоже на синхронність з іншою людиною, що дозволяє полегшувати спілкування та робити його більш приємним. Крім того, більш емпатичні люди схильні більше наслідувати співрозмовника. З іншого боку, цілком імовірно, що дзеркальні нейрони безпосередньо залучені до цього цікавого явища.

Ефект хамелеона означає, що певним чином всі ми поводимося так, ніби ми є дзеркалом для інших людей. Ми наслідуємо емоції інших, "мавпуємо". Цей ефект також проявляється що ми також імітуємо пози і вирази обличчя, мову, тон, акцент і лексикон співрозмовника.

Ефект первинності в пропаганді та політтехнологіях

Ефект первинності

Доктор Геббельс ввів у сучасну пропаганду один із ключових принципів: людина, яка сказала світові перше слово, завжди має рацію. Пізніше психологи виявили, що той кандидат, який під час виборчої кампанії першим переконливо піднесе себе переможцем, того й визнає масова свідомість. До таких висновків дійшли К. Ховланд та вчені Єльського університету в Англії, а також Н. Джаніс та Л. Доуб, які вважали, що успіх пропагандиста значною мірою забезпечений, якщо інформація досягла аудиторії раніше, ніж інформація його противників. Тут спрацьовує один із ефектів сприйняття: при надходженні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) ми схильні віддавати перевагу тій, що надійшла першою. Змінити думку, що вже сформувалася, дуже важко.

Цей ефект враховується при масованому «зливі компромату». Зрештою, винен завжди той, кого облили брудом, адже йому треба буде відмиватись. До того ж статус обвинувачувача у свідомості сприймається як вищий, ніж в обвинувачуваного. На побутовому рівні це виглядає так: «Якщо виправдовується — значить винен». Гітлер стверджував: «Публіка завжди вважає за краще повірити хоча б і на 90% недоведеному звинуваченню, ніж спростуванню, хоча б воно було обґрунтоване на всі 100%»

Слід зазначити, що ще в 1925 році американський психолог М. Лундт сформулював «закон попередження», згідно з яким будь-яке перше повідомлення про той чи інший факт, подія сильніше впливає на аудиторію, ніж наступні. Одна з причин цього феномену полягає в тому, що тому, хто перший повідомив інформацію, належить пріоритет у задоволенні наявної потреби і, як наслідок, формування первинної психологічної установки до факту чи події. Джерело інформації що першим повідомляє про значущі події, стає більш привабливим для аудиторії, ніж інші. Це сприяє формуванню та закріпленню переваги до даного джерела інформації на майбутнє порівняно з тими, хто діє менш оперативно.

З огляду на цей принцип сьогодні кожне ЗМІ прагне першим донести своє трактування подій до широкої аудиторії. Проблеми, що виникають через це, нині добре відомі. Наприклад, прагнення журналістів до негайної видачі «гарячих повідомлень» при висвітленні терористичних актів завжди грає на руку терористам, які координують свої дії відповідно до інформації, що отримується через ЗМІ про те, що відбувається.

Хуцпа

Хуцпа (від ідиш חוצפּה хуцпэ - зухвалість, сходить до івр. חֻצְפָּה) - властива жидам риса характеру, що приблизно визначається словами «зухвалість», «безчесність» або «нахабство».

Хуцпа — риса жидівського характеру, наглість, безцеремонність, невихованість.

 

Хуцпа  — жидівська якість, що передбачає наявність у людини нахабства чи зухвалості на вчинення різних вчинків поза їхнім моральним контекстом.

Хуцпа - визначається як "особливо цинічна, підла, нахабна брехня", "верх цинізму та нахабства, що паралізує опонента".

Хуцпа – це наднахабство, яке паралізує опонента, оскільки виходить за межу людських уявлень. Приклад хуцпи – це коли хлопець убив своїх батьків і закликає суд помилувати його на тій підставі, що він сирота.

«Хуцпа» визначається як властивість екстраординарної наглості, нахабності, хамства, злості та нетерпимості по відношенню до інших, на кшталт наступного: Ось стоїть він з кривавим кинджалом над трупом, ви вдаєтеся на крики допомоги і запитуєте: «що тут відбувається?». Він відповість: «Ви вбили людину» і дасть вам кинджал, і потім на всіх судах під клятвою буде присягатися, що це ви і є вбивця. Це і є хуцпа, коли людина може сказати явну брехню під клятвою, навіть якщо від цього постраждають безневинні люди.

Фіктивний шлюб

Фіктивний шлюб — це юридичне оформлення шлюбу без наміру створити сім'ю, але з іншими цілями, наприклад, отримання громадянства, пільг державних чи місцевих служб. Фіктивний шлюб може укладатися обома особами безкорисливо стосовно один до одного або з придбанням одним із подружжя матеріальних чи інших вигод від другого подружжя.

Фіктивний шлюб — шлюб з розрахунку, зареєстрований без наміру створити сім'ю правовий акт, внаслідок укладення якого в осіб, що перебувають у шлюбі, не виникає ніяких прав і обов'язків подружжя. Реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю для досягнення якоїсь правової або соціальної мети. Зазвичай робиться з метою отримання вигоди від шлюбу.

У Сімейному кодексі України фіктивний шлюб – це шлюб, укладений без мети створити сім'ю, а партнери не беруть на себе обов'язки та права чоловіка та дружини. Єдиною метою такого союзу є вигода – матеріальна чи нематеріальна. 

Шлюб є фіктивним, якщо пара не хоче створювати реальну сім’ю і переслідує інші цілі. Подружжя не мають наміру вести загальний побут, проживати разом, народжувати дітей. 

Кримінальної чи адміністративної відповідальності за фіктивний шлюб законодавством України прямо не передбачено.

Наслідком фіктивності шлюбу є визнання його недійсним за рішенням суду. У разі визнання судом фіктивного шлюбу недійсним до такого шлюбу застосовуються правові наслідки недійсного шлюбу. При цьому Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.