Мадагаскарський план

План «Мадагаскар» (Madagaskarplan) — план, що розроблявся в Третьому рейху (на продовження Угандійського плану Великобританії) щодо переселення євреїв з Європи на острів Мадагаскар.

Вперше про переселення європейських євреїв на Мадагаскар заговорив у 1885 році Пауль де Лагард. У 1920-ті роки його пропозицію обговорював такий діяч, як Арнольд Ліз. Перемир'я з Францією влітку 1940 року відкрило німцям можливість вимагати у переможеної держави предоставлення Мадагаскару для переселення євреїв на цей острів. 

Читайте по темі: Франко-польский Мадагаскарский план 1935-39 гг. и другие проекты переселения европейских евреев

Синдром Хауса

Походження терміну: на ім'я головного героя серіалу "Доктор Хаус" Грегорі Хауса.

Доктор Хаус – сучасне перекладення персонажа Шерлока Холмса, геніального детектива, але при цьому соціопату, який не вміє будувати стосунки з людьми і не розуміє, як працюють соціальні зв'язки. Ще одним яскравим втіленням цього ж типу є Шелдон Купер з «Теорії Великого вибуху».

У чому суть: зустрічається спрощене розуміння цього синдрому як людини, яка в будь-якій, навіть необов'язковій для цієї ситуації, «ріже правду-матку» і висловлює людям всю правду в очі, якою б неприємною чи навіть недоречною вона не була.

Синдром Герміони

Походження терміну: на ім'я одного з основних персонажів серії фільмів про "Гаррі Поттера" (спочатку, звичайно, книг) Герміони Грейнджер.  

У чому суть: це яскравий приклад того, як мілленіали винайшли давно відоме поняття. Оскільки синдром Герміони – це по суті вже давно відомий синдром відмінниці та синдром рятівниці, лише яскравіше переназваний на ім'я відомого персонажа.  

Суть зводиться до того, що Герміона – надто правильна. Вона багатьма сприймається як занудна зубрилка, яка все і завжди намагається зробити правильно. Вона повернута на навчанні, постійно розумнічає, лізе з допомогою навіть там, де її про це не просять, сприймаючи чужі проблеми як свою особисту відповідальність, через що часом не може нормально спілкуватися з оточуючими. Геріміона стресує, якщо не може досягти найкращого результату. Успіхи у навчанні для Герміони Грейнджер мають не просто цінність, а надцінність.

«Случай Портного» (Жалоба Портного)

Жалоба Портного (варианты перевода «Случай Портного», «Синдром Портного», «Болезнь Портного»; англ. Portnoy's Complaint) — роман американского писателя Филипа Рота. Был опубликован в 1969 году. 

Главный герой романа «Жалобы Портного» — 33-летний американский еврей Александр Портной. Весь нарратив произведения является ретроспективным описанием жизни Портного, начиная с младенчества, которое он излагает своему психоаналитику. Также он постоянно жалуется на еврейские традиции и предубеждения.

В романе приводится самосозерцательная оценка еврейского невроза. Главный герой романа Александр Портной заявляет:

«Разве мог бы появиться психоанализ без евреев? Любое чертово мучение у нас, евреев, оказывается хуже, чем у всех остальных. Вы думаете, что я ненавижу сам себя? Гмм! Только попробуйте узнать, сколько обид у меня было на самом деле. Еврейство. Вся эта бессмысленная ерунда вокруг Рош-Хашаны. Почему евреи любят это сказочное дерьмо? Моя мать. Только дайте мне отдохнуть от ее постоянного: «Почему ты не станешь доктором, не женишься и не подаришь мне внуков?» Мой отец. Кастрированный и раболепный».

Кондомініум

Кондомініум — форма власності, за якою об'єкт/комплекс нерухомості юридично поділено на окремі частини, які призначені для житлових або інших потреб і є власністю окремих власників, та решту частин, які перебувають у спільній власності. Термін «кондомініум» для позначення форми власності на житлову нерухомість в основному поширений в англомовних країнах, проте схожі чи аналогічні механізми під різними назвами функціонують в багатьох країнах світу.

Кондомініум зазвичай визначають як єдиний комплекс нерухомого майна, що включає земельну ділянку у встановлених межах і розташований на ній житловий будинок, інші об’єкти нерухомості, у яких окремі частини, призначені для житлових або інших цілей (приміщення), перебувають у власності окремих осіб, а інші частини (спільне майно) перебувають у їх спільній частковій власності. При цьому слід розуміти, що кондомініум — це не тільки майно. Це насамперед об’єднання власників (або співвласників) у вигляді юридичної особи з метою спільного володіння та управління нерухомістю.

Житлові кондомініуми зазвичай є багатоквартирними будинками, де житлові одиниці (квартири) є власністю окремих мешканців, а зовнішня частина будівлі, дах, коридори, сходи, пральні, а також системи опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, ліфти і т. ін. перебувають у спільній власності. Інколи, окремі одиниці виглядають як будинки для однієї сім'ї, а двори (сади), зовнішня частина будівель, а також будь-які об'єкти для відпочинку (такі як басейн, боулінг, тенісний корт чи баскетбольний майданчик) перебувають у спільній власності та утримуються об'єднанням власників.

АФЕКТИВНІ ДІТИ

АФЕКТИВНІ ДІТИ (англ. affective children) — діти, у яких через постійне незадоволення будь-яких істотних для них потреб виникають і стають досить стійкими важкі емоційні переживання і пов'язані з ними форми поведінки (див. фрустрація).

Характеристика афективних дітей залежить від змісту незадоволеної потреби та її співвідношення з іншими потребами дитини та всією її особистістю.

1. Одні діти, намагаючись зберегти звичну самооцінку, відкидають неуспіх, що спіткав їх: причину його виникнення вони приписують не залежним від них обставинам, звинувачуючи при цьому оточуючих, і не тільки не знижують, але можуть навіть підвищувати свій рівень домагань. У таких дітей спостерігаються прояви бравади, зарозумілості, фрондування, агресивна поведінка, надмірне прагнення самоствердження, негативізму.

2. Інші діти, навпаки, прагнуть досягти успіху з допомогою постановки легших, свідомо досяжних їм цілей. Ці діти характеризуються невпевненістю у собі, страхом розчарування у своїх можливостях. Вони відрізняються підвищеною уразливістю, підозрілістю, вразливістю тощо.

Тривале збереження афективних переживань та афективних форм поведінки призводить до того, що останні закріплюються та стають відносно стійкими рисами характеру. Правильне з педагогічної точки зору дозвіл внутрішнього конфлікту передбачає приведення у відповідність самооцінки дитини та рівня домагань дитини з її реальними здібностями. Досвід педагогічної роботи з афективними дітьми показує, що й педагогічне втручання здійснено своєчасно, воно попереджає розвиток в дітей віком афективних форм поведінки. В іншому випадку навіть зняття афективних переживань не знищує форм поведінки, що закріпилися, і потрібна тривала робота з перевиховання дітей.

Див. АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ

Афект неадекватності — стійке негативне переживання, викликане нездатністю досягти успіху у будь-якій діяльності. Для афекту неадекватності характерне ігнорування невдач, спроби незграбного самовиправдання чи дискредитація цілей діяльності.

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ - стійке заперечення, емоційний стан, що виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності, що характеризується або ігноруванням самого факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

Афект неадекватності виникає в умовах, коли суб'єкт має потребу зберегти неправильно сформовані у нього завищену самооцінку і завищений рівень домагань. Афект неадекватності - це ніби захисна реакція, що дозволяє вийти з конфлікту ціною порушення адекватного ставлення до дійсності: індивід зберігає підвищений рівень домагань і підвищену самооцінку, уникаючи при цьому усвідомлення своєї неспроможності, причиною неуспіху, відкидаючи сумніви щодо своїх здібностей.

Афект неадекватності часто обмежується однією будь-якою. областю домагань людини, але може мати й більш генералізований характер, захоплюючи особистість людини загалом. Діти у стані афекту неадекватності характеризуються уразливістю, недовірливістю, підозрілістю, агресивною поведінкою та негативізмом. Тривале перебування дитини на стані афекту неадекватності призводить до формування відповідних характеристик характеру. Наявність стійкого афекту неадекватності у дорослої людини може визначити особливості його особистості.

Див Афективні діти