Нація титульна

Нація титульна - частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави.

Поняття «титульна нація» вперше введено французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом наприкінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час — французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильною тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив в період справи Дрейфуса. 

Згідно з думкою деяких дослідників, титульною є нація, яка дала назву державі, а не народ, який прийняв на себе назву держави в процесі будівництва нації в ній.

Корінні народи — народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів.

Російська імперія, Австро-Угорська імперія, а за ними СРСР, під окупацією яких певний час знаходилися українські землі, були багатоетнічними суспільствами. Тому, українці, за вищенаведеними визначеннями, підпадали в них під статус одного з корінних народів на своїх етнічних територіях.

Імітація бурхливої діяльності

Імітація бурхливої діяльності - (розм., неодобр.) дії, які створюють видимість активної роботи, але насправді не приносять користі і лише маскують неробство.

Імітація бурхливої діяльності (ІБД) в сучасних організаціях - це множинні та хаотичні дії співробітника, за допомогою яких він створює враження про свою активність і користь за фактичної відсутності результату для роботодавця.

Імітація бурхливої діяльності - ціле мистецтво, яке під силу не кожному співробітнику. Треба бути хорошим актором, спритною і уважною людиною, щоб у потрібний момент зобразити включеність до робочих процесів. Наприклад, «зіграти» у роботу з документацією чи спробу додзвонитися до важливого клієнта.

Культура скасування

Культура скасування, скасувальництво, кенселінг (від англ. cancel culture — «культура скасування»; або англ. call-out culture — «культура викриття») — сучасна форма остракізму, коли під тиском суспільного резонансу особа опиняється поза соціальними або професійними колами за неприйнятну з погляду певної групи суспільства поведінку. Культура скасування є формою бойкоту публічної особи не лише за «образливі слова та дії» (з суб'єктивного погляду окремих груп спільноти), а ще і деколи за кримінальні злочини. Бойкотуванню також піддаються бренди, фірми чи корпорації. Об'єкт остракізму вважається «скасованим», відтак втрачає репутацію й зазнає матеріальних збитків.

Соціоніка

Соціо́ніка - наука, яка спрямована на вивчення механізму, за допомогою якого людина сприймає та оцінює інформацію, що до неї надходить. У соціоніці людина розглядається як психоінформаційна система, що має конкретні канали зв'язку. Тобто це наука про обмін інформацією між людиною та навколишнім світом, іншими людьми.

Соціоніка виділяє 16 типів особистостей (на основі типології особистостей Карла Юнга) та постулює певні особливості характеру та поведінки для кожного типу, а також закономірності відносин між цими типами.

Соціоніку називають наукою про стійкі типи мислення та поведінки людини, про «обмін інформацією між людиною і зовнішнім світом та типи психоінформаційних систем (людина, колектив, етнос, держава) і взаємодію між ними.

В англомовному науковому світі соціоніка (socionics) — це поле міждисциплінарних досліджень між соціологією, інформатикою та штучним інтелектом. Метою таких досліджень є аналіз поведінки штучних соціальних систем.

Курка Рассела/Індичка Талеба. Проблема індукції

З точки зору курки

Господар годує курку, пестить і плекає, у неї все добре. З точки зору досвіду курки так має тривати завжди. Але одного дня господар приходить і відрубає курці голову. Рассел каже "З точки зору курки ніщо не передбачало такого кінця". 

Бертран Рассел, міркуючи про однобічність і обмеженість чуттєвого досвіду, ілюстрував свої думки досить кумедною конструкцією умоглядного «відношення» звичайної домашньої курки до людини.

*
Так, весь життєвий досвід курки дає їй цілком конкретний, достовірний і позитивний образ людини: «Це величезна істота, яка щодня годує мене. Людина – це їжа, це життя». У контексті цього уявлення людина дійсно є добрим чарівником, який і існує, мабуть, тільки для того, щоб курці було добре.

*
Однак настає-таки день невеселих одкровень, коли «добрий чарівник» приходить лише для того, щоб схопити одну з курок, і, відійшовши з нею трохи вбік, відчепити сокирою голову. Тобто, виявляється, «добрий чарівник» годував курку тільки для того, щоб вона, дійшовши до потрібного віку-ваги, перетворилася на ЙОГО ЇЖУ!..
Втім, останній висновок (про те, що вона лише їжа) курці вже недоступний. Для неї, за секунду до загибелі, людина – лише садист, який чинить абсолютно безглузде, невмотивоване нічим вбивство. Їжею вона стає вже після, в м'яко кажучи, несвідомому стані, і не має можливості осмислити той факт, що, в принципі, людина умертвляє її невільно, - лише виходячи з необхідності власного виживання.

*
Отже, бідна курка все своє життя приймає людську турботу як належне, вважаючи, що це є т. зв. "передвстановлена гармонія". В останній момент життя вона проклинає людину за мерзенну зраду, але свій досвід вона вже не в змозі передати іншим курям. Людина ж, у свою чергу, переслідувала свої абсолютно конкретні цілі, які ніяк не співвідносні з цілями курей (крім, мабуть, їхнього здоров'я та ваги).

Накба

Накба (араб. النكبة — "катастрофа") — це масове вигнання, етнічне очищення та знищення палестинського суспільства, вчинене єврейськими збройними формуваннями під час створення держави Ізраїль у 1948 році.

Під прикриттям проголошення «незалежності» Ізраїль провів цілеспрямовану кампанію терору, залякувань і масових вбивств, що призвела до вигнання понад 750 тисяч палестинців зі своїх домівок. Було стерто з лиця землі понад 500 сіл і містечок, мешканців або вбито, або змусили втікати.

Основні злочини:

• Різанина в Дейр-Ясіні: у квітні 1948 року сіоністські бойовики (Ірґун і Лехі) влаштували масове вбивство цивільних — понад 100 осіб, включно з жінками та дітьми.
• Систематичне знищення інфраструктури палестинських поселень — мечетей, шкіл, домів.
• Заборона біженцям на повернення, закріплена ізраїльськими законами про "відсутність".

Це не була побічна шкода війни — це була свідомо спланована стратегія етнічного переформатування території для створення "єврейської держави" без арабів. Навіть Давид Бен-Ґуріон — "батько" Ізраїлю — визнавав необхідність "випарування" палестинців.

Накба — це не минуле, бо Ізраїль досі не визнав своєї відповідальності, не допустив повернення біженців і продовжує політику захоплення земель, геттоїзації, блокад і каральних операцій, як у Газі.

Це не трагедія, що "трапилася" — це злочин, що триває.
_______

Накба (араб. النكبة‎, трансліт. an-Nakbah, дос. «лихо, катастрофа»), також відома як Палестинська катастрофа, — етнічна чистка, знищення палестинського народу й батьківщини в 1948 році та остаточне переміщення більшості палестинських арабів. Термін використовується для опису як подій 1948 року, так і чинної окупації палестинців на Палестинських територіях (окупований Західний берег і Сектор Газа), а також їх переслідування й переміщення на палестинських територіях і в таборах палестинських біженців по всьому регіону.

Основоположні події Накби відбулися під час і незабаром після Палестинської війни 1948 року на 78 % підмандатної Палестини, яка була оголошена Ізраїлем, вигнання та втеча 700 000 палестинців, пов'язане з цим зменшення населення та знищення понад 500 палестинських сіл сіоністськими ополченцями та наступне географічне стирання згадок про вигнанців, відмова палестинцям у праві на повернення, поява постійних палестинських біженців і руйнування палестинського суспільства. З того часу історики описують вигнання палестинців як етнічну чистку.

Синдром відкладеного життя

Синдром відкладеного життя (або невроз відкладеного життя) — це звичка жити “потім”.

Синдром відкладеного життя – це стан людини в очікування сприятливого часу для щасливого життя.  

Людина думає, що колись у її житті настане ідеальний момент, щоб почати жити так, як вона цього хоче. Варто лише потерпіти та дочекатися його.

Однак така психологічна установка лише відбирає цінний час і не призводить до жодних позитивних результатів. З точки зору психології синдром відкладеного життя – це невротизм, необхідність відмовити собі в чомусь, зберігаючи примарне розуміння, яким має бути майбутнє.