Ефект первинності в пропаганді та політтехнологіях

Ефект первинності

Доктор Геббельс ввів у сучасну пропаганду один із ключових принципів: людина, яка сказала світові перше слово, завжди має рацію. Пізніше психологи виявили, що той кандидат, який під час виборчої кампанії першим переконливо піднесе себе переможцем, того й визнає масова свідомість. До таких висновків дійшли К. Ховланд та вчені Єльського університету в Англії, а також Н. Джаніс та Л. Доуб, які вважали, що успіх пропагандиста значною мірою забезпечений, якщо інформація досягла аудиторії раніше, ніж інформація його противників. Тут спрацьовує один із ефектів сприйняття: при надходженні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) ми схильні віддавати перевагу тій, що надійшла першою. Змінити думку, що вже сформувалася, дуже важко.

Цей ефект враховується при масованому «зливі компромату». Зрештою, винен завжди той, кого облили брудом, адже йому треба буде відмиватись. До того ж статус обвинувачувача у свідомості сприймається як вищий, ніж в обвинувачуваного. На побутовому рівні це виглядає так: «Якщо виправдовується — значить винен». Гітлер стверджував: «Публіка завжди вважає за краще повірити хоча б і на 90% недоведеному звинуваченню, ніж спростуванню, хоча б воно було обґрунтоване на всі 100%»

Слід зазначити, що ще в 1925 році американський психолог М. Лундт сформулював «закон попередження», згідно з яким будь-яке перше повідомлення про той чи інший факт, подія сильніше впливає на аудиторію, ніж наступні. Одна з причин цього феномену полягає в тому, що тому, хто перший повідомив інформацію, належить пріоритет у задоволенні наявної потреби і, як наслідок, формування первинної психологічної установки до факту чи події. Джерело інформації що першим повідомляє про значущі події, стає більш привабливим для аудиторії, ніж інші. Це сприяє формуванню та закріпленню переваги до даного джерела інформації на майбутнє порівняно з тими, хто діє менш оперативно.

З огляду на цей принцип сьогодні кожне ЗМІ прагне першим донести своє трактування подій до широкої аудиторії. Проблеми, що виникають через це, нині добре відомі. Наприклад, прагнення журналістів до негайної видачі «гарячих повідомлень» при висвітленні терористичних актів завжди грає на руку терористам, які координують свої дії відповідно до інформації, що отримується через ЗМІ про те, що відбувається.

Хуцпа

Хуцпа (від ідиш חוצפּה хуцпэ - зухвалість, сходить до івр. חֻצְפָּה) - властива жидам риса характеру, що приблизно визначається словами «зухвалість», «безчесність» або «нахабство».

Хуцпа — риса жидівського характеру, наглість, безцеремонність, невихованість.

 

Хуцпа  — жидівська якість, що передбачає наявність у людини нахабства чи зухвалості на вчинення різних вчинків поза їхнім моральним контекстом.

Хуцпа - визначається як "особливо цинічна, підла, нахабна брехня", "верх цинізму та нахабства, що паралізує опонента".

Хуцпа – це наднахабство, яке паралізує опонента, оскільки виходить за межу людських уявлень. Приклад хуцпи – це коли хлопець убив своїх батьків і закликає суд помилувати його на тій підставі, що він сирота.

«Хуцпа» визначається як властивість екстраординарної наглості, нахабності, хамства, злості та нетерпимості по відношенню до інших, на кшталт наступного: Ось стоїть він з кривавим кинджалом над трупом, ви вдаєтеся на крики допомоги і запитуєте: «що тут відбувається?». Він відповість: «Ви вбили людину» і дасть вам кинджал, і потім на всіх судах під клятвою буде присягатися, що це ви і є вбивця. Це і є хуцпа, коли людина може сказати явну брехню під клятвою, навіть якщо від цього постраждають безневинні люди.

Фіктивний шлюб

Фіктивний шлюб — це юридичне оформлення шлюбу без наміру створити сім'ю, але з іншими цілями, наприклад, отримання громадянства, пільг державних чи місцевих служб. Фіктивний шлюб може укладатися обома особами безкорисливо стосовно один до одного або з придбанням одним із подружжя матеріальних чи інших вигод від другого подружжя.

Фіктивний шлюб — шлюб з розрахунку, зареєстрований без наміру створити сім'ю правовий акт, внаслідок укладення якого в осіб, що перебувають у шлюбі, не виникає ніяких прав і обов'язків подружжя. Реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю для досягнення якоїсь правової або соціальної мети. Зазвичай робиться з метою отримання вигоди від шлюбу.

У Сімейному кодексі України фіктивний шлюб – це шлюб, укладений без мети створити сім'ю, а партнери не беруть на себе обов'язки та права чоловіка та дружини. Єдиною метою такого союзу є вигода – матеріальна чи нематеріальна. 

Шлюб є фіктивним, якщо пара не хоче створювати реальну сім’ю і переслідує інші цілі. Подружжя не мають наміру вести загальний побут, проживати разом, народжувати дітей. 

Кримінальної чи адміністративної відповідальності за фіктивний шлюб законодавством України прямо не передбачено.

Наслідком фіктивності шлюбу є визнання його недійсним за рішенням суду. У разі визнання судом фіктивного шлюбу недійсним до такого шлюбу застосовуються правові наслідки недійсного шлюбу. При цьому Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Помилка кон'юнкції

Омана поєднання, помилка кон'юнкції  (проблема Лінди) – когнітивне спотворення, пов'язане з наданням більшої правдоподібності спільним подіям, ніж подіям окремо.

Омана поєднання є формальною (або логічною) оманою, яка виникає при припущенні, що спеціальні умови є більш ймовірними, ніж загальна, поширена. 

Помилка кон'юнкції (зв'язування) - тенденція вважати, що ймовірність виникнення двох подій одночасно більша, ніж ймовірність виникнення кожної з цих подій окремо.

Метод «протилежні версії»

Метод «протилежні версії» — подача взаємовиключних пояснень певної події чи явища. Застосування цього методу спричиняє когнітивний дисонанс — внутрішній конфлікт, який виникає внаслідок зіткнення у свідомості людини несумісних суджень, ідей, переконань, які заперечують одне одного. Пропаганда навмисне поширює взаємозаперечні версії, щоб спричинити в людей відчуття розгубленості, невпевненості та нав’язати враження, що «не все так однозначно», а «всієї правди ми ніколи не дізнаємося». Людина, у свідомості якої виник когнітивний дисонанс, навряд чи намагатиметься відшукати правдиву версію реальності. На це і розраховує пропаганда.

Синдром самозванця

Синдром самозванця (англ. Impostor (imposter) syndrome) — психологічне явище (синдром), за якого людина не здатна приписати свої досягнення власним якостям, здібностям та зусиллям. Незважаючи на зовнішні докази їх спроможності, люди, схильні до синдрому, продовжують бути впевненими в тому, що вони — ошуканці і не заслуговують на успіх, якого досягли. Успіхи вони, як правило, пояснюють удачею, потраплянням у потрібне місце і час або введенням інших в оману, створивши образ розумнішої та компетентнішої людини, ніж є насправді.

Синдром самозванця (англ. Impostor syndrome) — це психологічний феномен, при якому особа потерпає від масової невпевненості у власних здібностях, досягненнях та успіхах і не здатна інтерналізувати свої особисті успіхи. Незважаючи на очевидні докази своїх здібностей, люди з цим синдромом переконані, що вони підробили свій успіх і не заслужили його. Досягнення, які інші вважають успіхом, люди з цим синдромом пояснюють везінням, збігом обставин або переоцінкою власних здібностей з боку навколишніх. У деяких з цих людей невпевненість у собі настільки виражена, що вони вважають себе самозванцями і живуть у постійному страху, що інші можуть помітити їхню уявну відсутність здібностей і викрити їх як самозванців

 

Синдром сироти

Синдром психологічного сирітства, комплекс сироти - комплексне явище, що полягає в психологічній відчуженості людини від батьків, відсутності з ними взаємної прихильності, і включає всі негативні, психопатологічні наслідки даного відчуження.

Комплекс сироти (жертви), він же комплекс неповноцінності, поразницька, мозахистична особистість, описується також як співзалежність, нестача автономності чи залежність від тяжкого життя. У той час як нормативним є прагнення зменшити страждання, людина з комплексом сироти начебто спеціально їх шукає. Знайомі з дитинства з втратами та недостатнім емоційним відгуком, зі звинуваченням як методом виховання, з проявами насильства та жорстоким поводженням такі люди не вірять, що можуть бути цінними для когось якщо не страждають.